— О! — тільки й спромігся вимовити Арсен, зосереджено втупивши очі у свій чай.
8. «Служба неба»
А хмари у небі —
то білі, як сміх, парасольки,
і сяють так чисто —
в них зорі щоденно сплять.
А хмари у небі —
то яськи — товстенькі квасольки…
А хмарки — то ми у дитинстві.
Ти
і я.
А потім вони піднімалися на дах крутими гвинтовими, ще австрійськими, сходами. На безхмарному та чистому нічному небі миготіли зорі.
— Ах, — тільки й зумів вимовити Сергій. Місто, мов на долоні…
— Прегарно, так! Ніч — красива пора, правда ж, хлопці? — Пан професор усміхається чи то небу, чи хлопцям, задерши догори голову, і радісно додає:
— Що ж, орли, давайте я проведу вам маленьку екскурсію. Тут у нас на невеликому майданчику аж три павільйони з телескопами. В одному — астрокамера Цейса. То для фотографування ділянок зоряного неба, в іншому — рефрактор Цейса для спостережень окремих об’єктів зоряного неба, а в третьому — вертикальний сонячний телескоп зі спектрографом подвійного відбивання.
Хоча він із вигляду і найменший, але це лише частина айсберга, молоді люди, бо прилад займає ще два нижні поверхи.
— Астрокамера кого? — Арсен здивовано перемелює почуте.
— Не парся, — каже йому Сергій, поклавши руку на плече. — Сприймай як марку авто, такий собі знак якості в астрономії. Бо то довго розповідати.
— Можна подумати, ти того чувака знаєш, і що таке астрокамера — теж? — Арсен скептично окинув друга поглядом.
— Та трохи читав про це. Карл Фрідріх Цейс — всесвітньо відомий німецький інженер і виробник оптики, засновник фабрики оптичних систем «Цейс». Астрокамера Цейса — це…
— Ну все, з мене досить, Всезнайко, — Арсен осмикнув приятеля. — Я все одно ніц не второпаю. Давайте ліпше на зорі дивитися в ті ваші астроцейси, га? Мо’, продовжимо?
Олександр Олексійович і продовжував. Підморгнув по-змовницьки Сергію і продовжував.
Розповідав багато та натхненно, час від часу закриваючи очі, наче це допомагало йому вкотре переживати переказане. Було видно, що професор любить і це місце, і свою роботу. Тому говорить щиро, може, трішки пафосно, пишаючись тим, про що каже:
— І хоча Арсен нас із вами, колего, хотів переконати, що астрономія не дуже потрібна наука, та все ж астрономічна традиція у Львові має доволі давню історію. Першу обсерваторію заснували єзуїти 1771 року, як і наш Львівський університет, до речі. Щодо обсерваторії. Це була спеціальна вежа, вхід у неї знаходився з боку костелу Єзуїтів. То той костел, Сергію, що за пам’ятником Шевченка, пригадуєте, так? Арсене, ти Сергієві, сподіваюся, костел Єзуїтів показав?
Арсен ствердно кивнув головою, професор продовжував:
— Одначе перше відоме астрономічне спостереження, воно стосувалося затемнення Сонця, у нашому Львові провели ще раніше. Такий собі отець Домінік Лисогорський у 1764 році в маєтку Сєраковського у передмісті Львова в Оброшино спостерігав затемнення Сонця за допомогою астрономічного годинника, квадранта із зоровою трубою та мікрометром, а також телескопа Ньютона. Ну, тобі, Арсене, це нічого не скаже, а колега, сподіваюся, мене зрозуміє.
Арсен тільки хмикнув. А Сергій аж зашарівся від таких компліментів на свою адресу. І до нього почало нарешті доходити. Він зараз стоїть у найсправжнісінькій обсерваторії. Он який сюрприз приготували йому бабуня Ніна та Арсен і он із якою людиною познайомили! Професор тим часом вів далі:
— Саме ці спостереження згадуються в тогочасних протоколах Паризької Академії та у «Віденських астрономічних ефемеридах». От тобі й тутешні «попи»! Ге, теперішні видаються дрімучими, як тайга в Росії. Ви з історії знаєте, що після першого поділу Польщі єзуїтів заборонили, і вони виїхали зі Львова. Але обсерваторія залишилася. Бачите, поступ науки не зупинити! Отже, обсерваторія перейшла до рук австрійських астрономів. Колишній єзуїт Юзеф Лісґаніґ отримав завдання від імперії Габсбургів картографувати Галичину і Волинь, які увійшли до Австро-Угорської імперії, найточнішими на той час астрономічними методами, Арсене. А якими?