— За зорями? — майже не вірячи в озвучене, невпевнено передбачив Арсен.
— Еге ж, за ними! І спостерігаючи за зорями з відомими координатами з різних положень, астрономи перемірили все від Кракова до Збруча. Вони склали дуже точну карту, друже Арсене. Так необхідну кому? У першу чергу мандрівникам.
— Вибачте мені, Олександре Олексійовичу! Ну ляпнув дурницю, ну, тепер жалію. Більше не буду, — Арсен щиро каявся.
— Пане професоре, той… е-е… — Сергій не втримався. — А можна подивитися туди через телескоп?
І хлопець тицяє вгору.
І стається диво.
Яскравий смарагдовий промінь розкраює нічне небо і сягає, здається, зір.
— Це спеціальна лазерна указка, — жартує Олександр Олексійович. — Дивіться сюди, ось одна з найяскравіших зірок нашої північної півкулі — Вега, а он сузір’я Лебідь.
— Північний Хрест? — перепитує Сергій.
— Чумацький шлях, — заперечує Арсен.
— Так, його по-різному називають. А ще Молочний Шлях. Одна давня легенда говорить, що то Велика праматір Земун розлила там своє молоко, от і утворилася Молочна дорога. А осьдечки Велика та Мала Ведмедиці. І Полярна зірка поруч. Хто знає, як українці називають ті Ведмедиці?
— Та то навіть я знаю, — Арсен активно реабілітовувався. — Великий та Малий Віз називають.
— Правильно. А хто знає, чому ті сузір’я назвали Ведмедицями? Хіба вони схожі на клишоногих? Ну, колего, може, ви спробуєте? — професор усміхався, він був упевнений, що Сергій знає. І Сергій знав.
— За одним із грецьких міфів, красуню Каллісто, доньку царя й правителя Аркадії Лікаона, покохав сам Зевс і з’явився до неї в образі Аполлона. Це розгнівило та обурило дружину Зевса Геру, і вона вирішила вбити супротивницю. Рятуючи кохану від гніву Гери, Зевс власноручно перетворив її на Велику Ведмедицю. Одного разу син Каллісто і Зевса Аркад, повертаючись із полювання, побачив біля дверей свого помешкання ведмедя. У хлопцеві спрацював інстинкт мисливця, і тільки Зевс в останній момент стримав руку Аркада. Той міг убити власну матір. Після цього Зевс узяв Каллісто до себе на небо, щоб її випадково хтось на землі не підстрелив, й увічнив у сузір’ї Великої Ведмедиці. Улюбленого песика Каллісто Зевс перетворив на Малу Ведмедицю. Пізніше Зевс забрав на небо й сина Аркада, якого обернув на сузір’я Волопаса. Головна зоря сузір’я Волопаса — Арктур. Це слово в перекладі означає «страж ведмедиці».
— Вичерпно, Сергію! Відмінно просто! Ви, колего, мені дедалі більше подобаєтеся. Тільки й додам, що Велику й Малу Ведмедицю можна бачити на небі цілорічно, тому що це сузір’я, котрі не заходять за обрій. Вони найяскравіші й найпомітніші на північному небі. І, до речі, за зорями цих сузір’їв можна перевіряти зір. Якщо кожна зоря з сузір’я вам чітко бачиться, зарано звертатися до окуліста, коли ж ні — то справи кепські з зором. Що ще, колего, ви додасте?
— Та наче й нічого. Хіба що… — Сергій наче щось пригадав. — От на Малий Віз ми, українці, ще кажемо Пасіки. Кожна зірочка — то вулик. А ще я в одній книжці читав таке. Наші предки вірили в те, що у Великому Возі між крайнім переднім конем і другим конем є маленька зірочка — вудила: коли вони перетруться, тоді й кінець світу настане.
— Можливо, — чи то серйозно, чи жартома каже професор, у темряві і не добереш. — А хочете на Місяць зблизька подивитися? Га?
Хто ж не захоче?! І професор повів хлопців далі мандрувати своєю вотчиною.
— Що ж, колеги, щоб добре роздивитися Місяць, ідемо в павільйон із телескопом — тільки, Арсене, не жахайся, — рефрактором Цейса.
Хлопці опинилися в просторому павільйоні й завмерли вражено перед величезним телескопом.
— Отже, орли, знайомтесь: австрійський пан, він тут із середини минулого століття, але й досі справно працює. Ви добре знаєте, що Земля наша, як, зрештою, й усі небесні тіла, перебуває в постійному русі. От таким чином за всіма небесними тілами рухається і наш телескоп. Куполоподібний дах, той, що над нами, може відчинятися, що і потрібно для зміни положення телескопа. Лишень одна морока — кожні сорок хвилин слід накручувати його механічний годинник.
Якісь маніпуляції біля телескопа — і Олександр Олексійович запрошує Сергія першим глянути.
— Ах! Це ж Місяць! І зовсім поруч! — майже шепоче Сергій. Від здивування, здається, і дар мови втратив. Весь усередині від зачудування та захвату закляк, бо це зовсім не те, що бачити Місяць на малюнку.
— А ось тепер сюди погляньте, Сергію та Арсене! — запрошує професор.