— Старий годинник. Ще мого діда, а досі йде. Моє придане.
Правіше від каміна були двері. Пані Рая розчинила їх:
— А тут у нас спальня.
Сергій зазирнув досередини. Невеличка, але світла кімната. Вікно, зараз до половини завішене світлими шторами, виходило на подвір’я. Завіса мало допомагала, бо кімната була сонячною: вікно дивилося на південь. Біля вікна письмовий столик, крісло. Ліворуч — книжкова шафа, праворуч — звичайна шафа з дзеркальними дверима. Під стіною, біля дверей — ліжко, застелене таким самим коцом, що й лежак.
— У шафі знайдете білизну, ковдри, подушки. Там можете скласти свої речі. Камін дає багато тепла. Тож легко нагріває і кухню, і спальню. Узимку не замерзнете.
Пані Рая говорила так, ніби Сергій уже погодився і майже тут мешкав. Та вона мала слушність, він таки погодився, відразу ж, щойно побачив хату.
Вийшли на подвір’я. Пані Рая поманила Сергія кудись за хату. Тут були ще двоє дверей, збоку, з заходу.
— Це, так би мовити, наші господарські приміщення.
Вона прочинила двері. Усередині купа сухого ломаччя, торф. Справа на гаках та полицях господарський інвентар: лопати, секатор, граблі, сокира.
Поруч — іще одні двері. Пані Рая недбало махнула рукою:
— А там ми склали старі речі. Те, що вже не дуже потрібне, та шкода викидати. У кожного, напевно, є таке місце, де складується важливо-неважливе. Добре, коли то кімната якась, а не закуток у серці, — пані Рая наче жартувала, та говорила сумно. — Знаєте, Сергію, мій батько одного разу сказав таке: «Інколи деяким дверям слід залишатися закритими». Напевне, так воно і є. Якщо ж вам треба буде щось зайве покласти до цієї комори, тільки скажіть.
Підійшли до криниці.
— Вода, Сергію, у нас цілюща, бо своя, джерельна. Годиться і в їжу, і для прання. Чоловік усе хотів зробити насос, щоб легше було, та, зрештою, зрозумів, що воно так, певне, й ліпше. Ну як вам наше обійстя, годиться?
— Навіть дуже все сподобалося. Тепер можемо домовитися щодо платні?
— Що ви! Ох, Сергію. Це ви мені робите радість, бо погоджуєтеся тут замешкати. Хата живе доти, доки вона чує людське тепло. Так казала моя матінка. Ви це тепло будете давати моїй батьківській хаті. От і вся платня. І то велика, повірте.
Сергій замислився. Він мусив якось віддячити цій жінці.
— Пані Раю, а чи не погодилися б ви раз на тиждень тут прибирати? Але це вже за гроші.
Сергій назвав суму, яка була трохи більшою від плати прибиральниці і більш-менш такою, як стандартна ціна за найм подібного житла. Після деяких вмовлянь та вагань пані Рая таки погодилася, хоча суму вдвічі зменшила.
Цього ж дня Сергій переїхав сюди мешкати.
От і живе він у своїй-несвоїй хаті тепер. Раз на тиждень навідується пані Рая, зазвичай увечері, коли він уже на роботі. Двічі на тиждень приходить Рустем, онук пані Раї, щоб почаклувати в саду. Як правило, вдень, коли Сергій спить. Урожай із дерев збирають усі великою родиною, завжди залишивши для Сергія його частку. Пані Рая жартома каже: для хатнього духа, щоб його задобрити. Хатній дух тепла — то Сергій. Найчастіше врожай збирають, коли Сергій іще на роботі. Чоловік упевнений, то навмисно, щоб не бентежити його спокій.
Та чи матиме він колись його, і чи так він йому дуже потрібен?
2. Творець
Я візьму у торбину усі свої болі й печалі,
занесу у пустелю, покинуту Богом й дощем.
Я вогонь розведу
і спалю весь той клунок безжально.
Дим у серце зайде, наче привид,
прозорий лицем.
Знаєш болі фантомні за тим,
що немає, вмерло?..
І до крові шорстка, як наждак,
туга світ обдере.
Називай відболіле пустим
і цілком нікчемним,
тільки болю фантомного в серця не одбереш.
Повернуся в пустелю,
де попелом вже перетліли
мої болі й печалі, і сум незагасний мій.
Наберу собі жменьку
білястого ніжного тліну,
щоб згоїти у серці тебе, мій фантомний біль.
От Сергій і мешкає у хаті пані Раї. Звикає. Звик і до самотності, а вона до нього, схоже, не дуже прикипіла. Бо знайшовся у нього раптом у чужому місці незвичайний друг. Уже тиждень Сергію здається, наче його зустрічає чорний крук. Спочатку думав: випадковість, ввижається. Але… У птаха на правому крилі — біле перо. І у вчорашнього, і в позавчорашнього, і в сьогоднішнього. Він зустрічає його вранці, коли Сергій виходить із воріт обсерваторії. Потім летить за ним назирці, час від часу зупиняючись то на дереві, то на горбику, то на стовпі. Коли ж чоловік заходить на власне подвір’я, крук усідається на дашок криниці й уважно спостерігає за тим, як Сергій переступає поріг будинку. Коли через кілька хвилин Сергій визирає у вікно, крука на криниці вже немає. Провів і полетів. Зате ввечері, коли він іде на роботу, птах чемно жде його на дашку криниці. На сьомий день таких от переслідувань Сергій зробив те, чого не очікував від себе. Відчинив двері хати, глянув уважно на крука і сказав, вкладаючи у слова чим більше щирості: