Потім, десь у сьомому класі, вона вичитає в Олександра Олеся такі слова: «З журбою радість обнялась»… То був день, де якраз та радість міцно тримала в обіймах журбу вкупі з горем. Клас плакав, навіть хлопці, батьки стояли в кутку класу і витирали вологі очі хустинкою.
А Лєра просто нестримно ридала. Усі співчували дівчинці, бо вона наче найбільше знала хлопця, сиділа з ним за однією партою. А вона плакала зовсім із іншої причини, потім зізнається Зоряні, хоча їй також було дуже шкода батьків Валєри. Вона плакала, бо тепер її посадять за парту з Женькою Горобцем, який єдиний у класі не мав пари і сидів сам-один.
Женька був на голову вищим та на два роки старшим за всіх переростком у їхньому класі. Його віддали до школи в дев’ять років, бо він начебто часто хворів. Хлопчина здавався дивним, ні з ким не дружив. Лишень постійно длубався у своєму довгому носі та витирав те, що добував з нього, об свої штани або об одяг тих, хто стояв чи йшов поруч. Хлопчина вважав це набагато цікавішим заняттям, аніж писання та читання. За це його в класі прозвали Козюлькою.
Звісно, ні про які уроки цього дня не могло бути й мови. Їх відпустили додому.
4. Князівство
Перебираю роки, як намисто.
На вісь буття нанизувались дні,
Коли ще сонце сяяло так чисто,
Коли все було цілісне в мені.
Я — всенький світ, а світ — моя частина:
Барвистий, радісний, розкішно молодий.
Яка щаслива я була дитиною!
Чому тепер той світ такий малий?
На вулиці стояли дев’яності. Змінювалося все. Спочатку обкладинка паспорта стала іншого кольору та дістала новий герб, згодом рублі перетворилися на купони, а відтак і на гривні. Зрештою, переінакшувалося набагато більше. Перекидався світ і в глобальному, і в мурашиному розумінні, як любив казати тато. Стара історія ліквідовувалася як пережиток минулого і писалася відразу нашвидкуруч нова. Де правда, а де жарт — ніхто не знав. Кожен день приносив щось новітнє, пахло свободою на вулицях міста, анархією ще дужче. Але пахло і ще чимось. Тато сумно казав на все це: «Коли народився і виріс у клітці, то так важко пристосуватися до життя на волі. Може, твої діти, Зірочко, і зуміють, а ми — певно, що ні!»
— Дехто не виживе, — підтакувала мама.
…І дехто не вижив.
Зоряна згадала стару легенду, яку їй, іще малій, розповідала тітка Калина, «Про мураху та крука».
Посперечалися якось мураха та крук — хто з них сильніший. І так уперто сперечалися, що вирішили поставити на кін власних дітей. Хто програє — той віддає супернику своїх малят. Крук стверджував хвалькувато, що він сильніший, бо може легко на своїх крилах нести свого товариша, тобто ношу за розміром таку, як він сам. Мураха тільки попросила то продемонструвати. Крук легко закинув собі на плече свою дружину і навіть не зігнувся під своєю ношею. «Бачиш, який я сильний! Я виграв, — сказав крук. — Віддавай мені своїх дітей!» На що мураха тільки сумно зітхнула. Закинувши собі на спину двох своїх товаришів, вона помандрувала з ношею до гнізда крука. Із того часу круки виводять пташат у березні-лютому, щоб мурахи не змогли отримати обіцяного. Бо ж мурахи набагато пізніше вилазять на світ Божий із землі.
Коли Зоряна переповіла ту казку татові, то він сумно сказав:
— От я й не знаю, донечко, чи витримають насправді ті мурахи? Бо не одного доведеться на собі тягнути.
Зоряна, хоч і була мала, відчувала: щось не зовсім добре творилося довкола. Порожні полиці магазинів, тотальний дефіцит на все, навіть на солодощі, сумні заклопотані обличчя батьків. Тато з роботи приходив дедалі частіше й частіше похмурий і невдоволений, напідпитку. Часто зривався на мамі. Його вже не тішила нова квартира, в якій вони ще за добрих часів встигли зробити ремонт та купити меблі на відкладені гроші. Дещо позичила тітка, хоча й казала, що віддавати не треба, але тато гонорово обіцяв, що от зароблять і таки віддадуть.
А потім?
А потім почалися проблеми у батьків на роботі. Скорочення, затримки зарплати… Зароблене мамі чим тільки не видавали: гречкою, колготами, трусами, шкарпетками. Батько ж не отримував майже нічого. Виживали тоді з тітчиних грядок та її невеличкої інвалідної пенсії, яку виплачували регулярно. Та й то був тільки початок. Маму скоротили, бо стало невигідно тримати такий великий штат у їдальні, коли робітники сидять без роботи і завод працює на чверть своїх потужностей…