Валентина подивилася уважно на Зоряну, налила ще собі в чарчину, залпом випила, закусила огірком і продовжувала:
— Моя кохана тітонька розповідала якось притчу про мудрого та розумного правителя. Мо’, ти її знаєш, та послухай ще раз! Так от, був той князь добрим князем. Піддані його любили, вороги боялися, суперники поважали. А заздрісники… Один із заздрісників отруїв воду в річці, з якої його князівство пило воду. Вода стала поганою, люди від неї ставали божевільними. Правитель дивився на своїх підданих і не впізнавав іще вчора розумних і хороших людей. Він єдиний у королівстві залишився нормальним, оскільки воду брав для пиття з власної криниці. Знаєш, який вихід він знайшов? — мама криво посміхнулася. — Він також напився води з річки… Щоб не відрізнятися від підданих. Ну що, мо’, вип’єш, піддана?
— Тільки, мамо, у нас усе не так, — сумно говорила Зоряна. — Наш князь першим напився. Але я, як піддана, протестую. Я не буду пити, чуєш! І ти не пий. Ти ж не така. Ти — донька Калини, а не Богданки.
У суботу вранці Зоряна застала матір тверезою, вимитою та чисто вбраною. Жінка поралася на кухні та готувала сніданок. Батька й досі не було. Мама напекла пиріжків із останніх припасів і понесла їх замовнику. Додому повернулася з великою торбою харчів. І знову мовчки взялася до роботи, сказавши, що має термінове замовлення на тістечка. Зоряна допомагала. Коли все було готове, прийшов замовник. Весела рудоволоса пані маминого віку. Назвалася Ренатою. Вона відразу розплатилася за замовлення, жінки пошепталися про щось у коридорі, і та пішла. Зоряна була у себе в кімнаті. Від душі відлягло. Хоч мати не питиме.
— Зорянко, ходи сюди. Маю тобі дещо сказати, — покликала мама з кухні.
Зоряна зайшла. Жінка сиділа, склавши перед собою на столі руки. Дивилася на Зоряну спокійно і трішки сумно.
— Сідай, доню.
Зоряна чемно сіла.
— Ти ж бачиш, дитино, що в нас у родині все погано. Тато п’є, грошей нема кому і нема де заробляти. Крім цього, твій батько дуже хворий. Я ходила по лікарях, і ті сказали, що вилікувати теперішню його стадію діабету вже неможливо, однак полегшити стан можна, та для цього його спочатку треба вилікувати від алкоголізму. У нас таких грошей немає. Ми з тобою могли б вигнати його на вулицю, викинути геть і позбутися такого клопоту. На тебе і на себе я ще зароблю, але…
Мама вмовкла. У Зоряни всередині щось затріпало-заметушилося і так скажено там затовклося, що їй аж дух перехопило й серце зайшлося. Як викинути? Батька на вулицю? Згадала, як ходила з ним у цирк, як катав він її на поні, як ніс малу в себе на плечах, пишаючись своєю Зорянкою. Згадала, як вів її в перший клас. Як плакав на лінійці, коли малим першачкам вручали букварики, як вони всі разом каталися на чортовому колесі у парку… Згадала…. Він же ж, він… Не додумала, бо мама продовжувала:
— Але ми з тобою цього не зробимо. Бо він мій чоловік перед Богом і людьми, а твій батько. І він хворий. А хворих треба лікувати.
Мама зробила паузу. Подивилася у вікно. Там плакав дощ.
— І ще одне, дуже важливе, — знову заговорила, трохи тихіше. Так, що Зоряна її ледве чула. — Ти, дитино, уже в десятому класі. Через рік закінчуєш школу. І я не хочу, щоб моя єдина донька микалася, як її мати. Ти маєш вчитися, отримати освіту, гарну спеціальність. Маєш рік, щоб обрати професію, але для вступу також потрібні гроші, дитино. Тому таке. Ця пані, яка щойно приходила і є моїм постійним замовником, пропонує мені роботу в Італії. У пані Ренати донька вийшла заміж за італійця, і їм потрібна прислуга — кухарка та прибиральниця. Гроші обіцяє добрі.
Мама сумно зітхнула, тоді додала:
— Зрештою, Зорянко, у нас немає іншого виходу.
— Бо в нашому королівстві тільки князь напився з тої річки? — перепитала майже шепотом Зоряна.
— Тільки князь, дитинко!
5. Автострада
Забери від мене свій погляд
ти, пронизлива жінко у чорному.
Ти сидиш навпроти, як совість,
зазираєш у мою душу.
А там — звалище, згарище, полум’я
від бажань, що ніяк не сповняться,
від аварій, уламків замків —
вітер деколи попіл ворушить.
І мама поїхала. Залишивши на неї хворого батька, квартиру в боргах, яку в будь-який момент могли забрати, і невелику суму грошей на перший час, тобто поки вона не почне заробляти. Залишені гроші було велено старанно заховати. Зоряна так і зробила, беручи для себе тільки на найнеобхідніше.