Бо то для нього був просто бізнес. І він із неї, оскільки вона для нього не зовсім чужа, «братиме невеликі відсотки». Вони домовляться. Говорив буденним голосом. Лєра впала в якесь напівзабуття. Тиждень нічого не їла, лежала в ліжку — то плакала, то сміялася. Олексія майже не було вдома, пропадав у справах. Спочатку наче пробував заспокоювати, малюючи їй казкові перспективи. А потім по-діловому підійшов до справи. Звісно, вона вільна повернутися назад до батьків, але чи вони приймуть її після всього, що вона натворила? А може спробувати заробити стільки на життя, що стане з часом і незалежною — і від нього, і від батьків. Вона намагалася йому заперечувати, навіть погрожувати, говорячи, що неповнолітня і його за зґвалтування по голові не погладять… Але, але… Він лишень розреготався у вічі, сказавши, що той пузатий пан, який її тої ночі п’яну мав, і є найсправжнісінька міліція, один із головних у них, і Лєрка йому дуже сподобалася. На восьмий день сліз раптом не стало. Натомість у тілі, у голові, у серці поселилася якась порожнеча, і вона тоді…
— Віриш, хотіла повіситися. Олексій увечері пішов із дому на якусь там зустріч із черговою жертвою. Робила все в потемках, щоб не передумати. Підсунула стіл під лампу, на стіл табуретку. В Олексія також квартира в центрі, і стелі височезні. А потім почепила його краватку на абажур, зробила петлю. Готово! І раптом озирнулася, бо мені здалося, що крім мене в квартирі ще хтось є… Але то було дзеркало. Велике, на півстіни, і в ньому… Звісно, я не могла там себе бачити — темно ж у кімнаті, натомість у ньому щось світилося маленьке, мов крихітний ліхтарик. Ох, гардини в квартирі не закриті, і то в дзеркалі відбивалася зірка. Та сама, перша. І тоді я згадала тебе, Зорянко. І твій вірш. У мене добра пам’ять, ну ти ж знаєш.
Лєрка закрила очі, наче збиралася з думками, і тоді ледь чутно заговорила:
Запала тиша. Лєрка встала, витягнула з сумочки цигарки, тонкі, чорні, запалила, руки дрібно тремтіли. Усілася, дістала з підвіконня прозору кришталеву попільничку у вигляді розпростертої жіночої долоні. Елегантно струсила туди попіл:
— Отак. Я стояла на столі, тримаючись за петлю краватки, дивилася довго — то у вікно, то на ту зірку у дзеркалі. Дивилася і плакала. А потім витерла сльози, зняла з люстри краватку, поставила стіл і табуретку на місце і, коли Олексій прийшов з вулиці, сказала йому буденним голосом: «Я згідна. Та при умові — тридцять тобі, сімдесят мені». Олексія аж перекосило. Він спочатку трохи покричав, сказав, що на моє місце може знайти не одну таку… Я ж відрубала: «Попробуй. А я піду до твого мєнта і поскаржуся. Що скажеш?» Заткнувся відразу. І тільки вже для годиться наостанок брякнув: «Сорок на шістдесят». Зійшлися на тридцять п’ять — шістдесят п’ять. Ото досі я цим займаюся. У мене, Зірко, як з’ясувалося, організм погано переносить алкоголь. Після ста п’ятдесяти грамів горілки дах падає, нічого не пам’ятаю, але свідомості не втрачаю. А бачиш — і на квартиру заробила, і на машину. З батьками вже десь півроку як помирилася. Коли прийшла з подарунками та грішми, то моя набожна мама навіть не спитала, чим то все зароблено. Головне, що зароблено. І вдома мені ніхто не наказував залишатися, хоча я й досі неповнолітня. Мама навпаки просила частіше заходити, позичила у мене ще трішки грошенят, крім тих, що я просто так на потреби братиків дала, а потім сказала, що пишається мною. Чим, Зірко? Га? Чим я могла в такому віці на життя заробити? Я їй трішки натякнула, що типу живу з чоловіком, який від татка старший, а вона мені на це: «Та то нічого. Головне, що він тебе кохає і грошей не жаліє». Я їй: «Матінко, але ж у нього дружина, діти, онуки». Спеціально кажу, і що я чую у відповідь? «Ти йому також народиш і тоді він нікуди від тебе не дінеться. Потерпи, й за років п’ять він нічого вже не зможе. Хоч твій батько вже й зараз ніц не може», Йо-ки-ли-ми-ни… І це мені каже моя мамця, еталон моралі, цноти та набожності? Ех, життя, Зоряно, — то стерво, а не швидкісна автострада, як ти любиш казати. Хоча… — Лєрка сумно посміхається. — Автострада також стерво.
6. Невільне падіння
Як хтось спіткнеться на стежках життя,
«Та ж добрим було, —
скажете, — дитя!»
Колись той ангел в болю з неба впав —