— Ми маємо поклястися один одному священним іменем бога у тому, що...— І, взявши зі столу аркуш паперу, він зачитав: — «По-перше: яке б послання від турків не прийшло, ми його не читатимемо, а тут же спалимо».
— Хай буде так! — зазвучало в залі.— Згодні!
— «По-друге: коли турки займуть місто і підійдуть до мурів фортеці, ніхто не крикне їм ні поганого, ні доброго слова, як би вони не зіпали».
— Згодні!
— «По-третє: з самого початку облоги ніхто не буде ні перешіптуватися, ні збиратися купками по двоє і по троє».
— Згодні!
— «По-четверте: сержанти не розпоряджатимуться загонами без відома лейтенантів, а лейтенанти — без відома обох капітанів».
— Згодні!
Поруч з Фюгеді зазвучав грубий голос:
— Я хотів би дещо додати.
Це заговорив Гегедюш, лейтенант Шереді. Обличчя його пашіло.
— Слухаємо! — почулися голоси з-за столу.
— Пропоную, щоб і капітани свої дії узгоджували з лейтенантами і навіть скликали раду, якщо в інтересах оборони цього вимагатиме якийсь із лейтенантів.
— Згоден, але не в часи штурму,— сказав Добо.
— Згодні! — загуло в залі.
Добо читав далі:
— «І останнє: той, хто зажадає здати фортецю або й навіть заговорить про це у запитальній чи якійсь іншій формі, буде покараний на смерть».
— На смерть! — разом вигукнули учасники військової ради.
— Фортеці не здамо! Ми не найманці! Ми не солнокці! — лунало в залі.
Добо зняв позолочений шолом, пригладив довге сивувате волосся, потім подав знак священикові.
Панотець Балінт підвівся. Взяв зі столу й підняв мале срібне розп'яття.
— Кляніться разом зі мною,— сказав Добо.
Всі простягли руки до розп'яття, піднявши їх для клятви.
— Клянуся єдиним живим богом...
— Клянуся єдиним живим богом...— чулося урочисте бубоніння.
— ...що віддам свою кров і життя своє за вітчизну, за короля і за Егерську фортецю. Ні силі, ні підступам мене не устрашити. Ні грошима, ні обіцянками не похитнути. Не скажу й не вислухаю жодного слова про здачу фортеці. Ні у фортеці, ні за її межами в руки ворогу живим не здамся. Від початку й до кінця облоги беззаперечно скорятимусь усім наказам командирів. І хай мені допоможе бог!
— І хай мені допоможе бог! — одностайно гули голоси.
— А тепер я присягатиму сам,— голосно сказав Добо, простягаючи руку до розп'яття.— Клянуся всі мої сили, всі мої помисли, кожну краплю крові віддати захисту вітчизни й фортеці. Клянуся бути з вами разом в усіх небезпеках! Клянуся не допустити переходу фортеці в руки поганців! Допоки я живий, не здамся і фортеці не здам! І хай прийме земля тіло моє, а небо — душу мою! І бог предковічний хай відвернеться від мене, якщо не дотримаю клятви моєї!
Всі обличчя сяяли, бо в серці кожного палахкотів вогонь. Сяйнули шаблі, усі в один голос гукнули:
— Клянемося! Клянемося!
Добо знову надів шолом і сів.
— Брати мої,— сказав він, беручи до рук аркуш паперу.— А тепер поміркуємо, як у фортеці розташувати сторожові пости. Розміщення воїнів на фортечних мурах не повинно бути однаковим. З боку міста і Нової вежі — низовина і долини. З півночі — пагорби й гори. Ворожі гармати стоятимуть, напевно, саме там, з того боку; турки намагатимуться пробити мур, щоб вдертися в місто.
— Муру їм ніколи не пробити! — сказав Цецеї.
— Ну-ну! — кинув у його бік Добо і вів далі: — Я для того й набрав до фортеці так багато теслярів і мулярів, аби вони за ніч встигали відновити те, що турок проламає. Так ось, на тому боці роботи буде найбільше. Якщо ж зараз ми й розмістимо людей, то в часи облоги багато що може змінитися.
— Наказуйте, пане капітан, ми згодні!— вигукували з усіх боків.
— Гадаю, що треба зробити так: поділимо всіх захисників на чотири загони. Один загін стоятиме біля головних воріт, другий — від головних воріт до наріжної вежі, третій — в зовнішніх укріпленнях, четвертий — на північному боці довкіл Казематної вежі. Відповідно до цих чотирьох загонів розподілиться і резерв. А командуватиме резервом мій помічник, капітан Мекчеї. Його завданням буде заміна вартових і захист внутрішніх укріплень.
— А стіна, що прилягає до міста? — спитав Гергей.
— Туди великих сил не потрібно. Якщо біля воріт стоятиме двадцять чоловік, то й цього буде досить. Прохід там вузький, так що турки його й не намагатимуться взяти приступом.
Добо взяв інший аркуш паперу.
— Солдатів я розподілив приблизно так. Від Старих, тобто головних, воріт до Нової вежі стоятимуть сто солдатів. Біля Казематної вежі — сто сорок, а разом з офіцером — сто сорок один. Біля Шандоровської вежі, не рахуючи воріт,— сто двадцять. Звідти у напрямі до воріт — сто п'ять...