— Що ж, завтра вони„будуть тут,— сказав Добо, кивнувши головою.
Відпускаючи вартового, він сказав, що до ранку його можна не турбувати донесеннями, і встав. Це значило, що час розходитися.
Мекчеї відвів у кінець зали Гергея, Фюгеді, Пете і Золтаї. Пошепки й коротко переговорив, тут же поспішно підійшов до Добо і, дзенькнувши острогами, сказав:
— Пане капітан, двісті чоловік готові виїхати вночі.
— Куди це до біса!
— У Маклар.
— У Маклар?
— Побажати туркам спокійної ночі.
Добо весело пригладив лівий вус, підійшов до вікна. Мекчеї не відступав від нього.
— Ну що, Пішто, я не проти. Така вилазка, якщо вона буде успішною, підбадьорить народ у фортеці.
— Я теж так подумав.
— Коли є бажання битися, то й шабля сама рубає. Але тебе я не пущу.
Мекчеї засмутився.
Добо спокійно подивився на нього.
— Ти ж наче буйвол — на перше-ліпше дерево налітаєш. І, дивись, колись зламаєш роги. Тобі ж голову берегти треба. Бо якщо моя голова впаде, то хай хоч твоя зостанеться. Це я кажу тільки тобі. Борнемісса й решта можуть їхати. Гергей обережніший за тебе — хай трохи пошарпає передові турецькі загони. Поклич його сюди.
За мить Гергей стояв біля Добо.
— Що ж, Гергею, їдь,— сказав Добо,— тільки бери з собою не двісті, а вісімдесят-дев'яносто воїнів. Досить І стількох. Вдарите несподівано, хай побігають турки. І негайно назад. І гляди мені, щоб жоден наш не загинув.
Підійшли й інші офіцери.
— Пане капітан, дозвольте й мені.
— Усім не можна. Доручаю цю справу Борнеміссі. Хай вибере трьох. Той же, котрого не виберуть, хай не забуває присяги: незаперечна покора.
— Пете, Золтаї, Фюгеді! — наче зачитуючи наказ, виголосив Гергей.
Пішта Фекете глянув на нього з таким благанням, що Гергей домігся дозволу взяти і його.
— Пішті Фекете я вже давно обіцяв.
— Пане капітан,— благально мовив юний Тар'яні,— дозвольте і мені!
Добо знову розгладив вуса.
— Добре, їдь. Але тримайся весь час біля пана лейтенанта Гергея! — І жартома додав: — Гляди ж, якщо тебе вб'ють, на очі мені не смій показуватися! Це я тобі завчасу кажу.
6
Гергей мало не бігцем кинувся до казарми кінних солдатів. Сурмити не став. У широкому коридорі вистрілив з пістолета.
Солдати повискакували з ліжок.
— До мене мерщій! — гукнув Гергей.
Він відібрав сотню найметкіших.
— Миттю одягатись! І поки я тричі кліпну, бути верхи з шаблями біля воріт. Ти ж біжи до пана другого капітана і попроси в нього людолова. Приведеш його з собою. Дивіться, щоб в кожного при сідлі була мала рушниця.
У ті часи так називалися пістолети.
Гергей збіг по сходах і поспішив до конюшні. У червоному світлі ліхтаря, що звисав зі стелі, він побачив босого чоловіка в жовтому доломані й шоломі. Чоловік цей сидів на перекинутій діжі, тримав на колінах половину розкраяного кавуна і їв його ложкою.
Гергей крикнув до нього:
— Шаркезі!
— Слухаю вас! — відгукнувся циган.
— Їдемо зі мною! Коня собі роздобудеш, диво-коня!
Циган відклав кавуна.
— Поїду. А куди?
— На турка! — весело відповів Гергей.— Зараз вони саме сплять, а ми їх зненацька й захопимо.
Циган почухав потилицю, глянув на кавуна і знову сів на діжу.
— Ні, це неможливо,— статечно вимовив він.
— Чого неможливо?
— Разом з усіма я поклявся не покидати фортеці.
— Хіба ж ти для цього присягав? Ми ж клялися захищати фортецю!
— Може, інші саме для цього присягали,— відповів циган, піднімаючи плечі мало не до вух,— а я поклявся ліпше здохнути, а з фортеці не виходити. Бог свідок!
Похитавши головою, він поклав кавуна на коліна і знову взявся за ложку.
Невдовзі Гергей разом з Пете, Фюгеді і Золтаї вже мчав макларською дорогою.
Ніч була зоряна. Попереду їхали двоє: лейтенант Пішта Фекете і солдат-егерчанин Петер Бодогфалві, який показував дорогу. За Мелегвізом звернули на луку. М'яка земля приглушувала кінський тупіт. Здавалось, що то, похитуючися, суне сотня тіней.
Перші сторожові вогні вони помітили в андорнакському верболозі.
Петер зупинився. Решта теж.
Місяць виплив з-за хмар лише на хвильку, але й того було досить, щоб у прозорій напівтемряві стали помітними постаті людей.
Гергей під'їхав до Бодогфалві.
— Злазь, по-зміїному підповзи до першого вартового. Якщо з ним собака, так само нечутно повзи назад. Якщо ж собаки нема — підкрадися ззаду і заколи його. Потім обдивись усе довкола. Якщо другого вартового поблизу нема, сипни з пригорщі пороху у вогонь. Але тут же ляж на землю, щоб тебе не помітили.