Там турків ще більше.
— Що, брате Лукач, бачать очі, та зуб не йме? — глузливо сказав Золтаї.
— Оце прикрість: біля воріт же не піші, а кінні турки стоять! — сказав Добо, тупнувши ногою.— Лукачеві не прорватись.
А Лукач дивився на фортецю, чухаючи за вухом.
Витязі з мурів махали йому шапками.
— Гайда, Лукачу, якщо не боїшся!
Віддалік раптом різнокольоровими плямами замиготіли коні — ціла сотня акинджі помчала навздогін за Лукачем Надем.
Але ж і Лукач не спить, він поскакав уперед зі своїми двадцятьма чотирма вершниками. Попервах ще було видно їхніх коней, але швидко й вони зникли з очей. Тільки дві хмари куряви, піднімаючись над тополями, летіли до Фелнемета.
10
Наступного дня була неділя, але єгерські дзвони мовчали.
Фортецю і місто облягли турки.
На горах і пагорбах рябіли тисячі наметів — червоні, білі, траплялися також зелені, сині чи жовті. Намети рядових були схожі на зігнуті навпіл гральні карти. А для офіцерів поставили восьмикутні високі й красиві шатра. На золотих кулях бунчуків вигравали промені сонця, вітер розвівав стяги з півмісяцем. На Фелнеметському лузі, на Кіштайському полі й повсюди, де росла трава, випасалися тисячі коней. В річці купалися буйволи і люди. Вирувало, гуло людське море. То тут, то там вирине з нього голова верблюда чи біла чалма верхового офіцера.
Над цим багатобарвним розхвильованим океаном скелястим островом височіла Егерська фортеця. Біля її підніжжя — містечко Егер, оточене частоколом, а зі сходу здіймався Королівський пагорб, напроти якого і спорудили найвищий мур.
Добо разом зі своїми офіцерами знову піднявся на плескату покрівлю вишки. Добре, що король Іштван вибудував дві вартові вишки: з них тепер гарно видно, як турки установлюють свої гармати.
Поза фортецею розкинулася велика, заросла травою кругла поляна завбільшки з половину будайського Вермезе («Кривавого поля»). Далі червоніло листя виноградників, які густо вкривали мальовничий пагорб. Ось на цей пагорб і витягли турки три стінопробивні гармати.
Вони навіть тури не встановили для прикриття гармат і не відвели подалі тридцять буйволів, які притягли гармати, а відпустили їх пастися під пагорбом. Тепер біля гармат видно було тільки верблюдів, нав'ючених чорними мішками.
— Мішки шкіряні,— пояснив Добо.— В них турки порох тримають.
Просто на очах фортечного гарнізону снували приземкуваті топчу в червоних тюрбанах. Гармати поки що мовчки роззявляли на фортецю свої чорні пащеки. Іноді топчу-баша присідав навпочіпки, оглядав гармати, потім наводив їх ліворуч, праворуч, вниз.
Одна гармата була націлена на вишку вежі, друга на середню — північну вежу, яка прикривала палаци.
— Бачите, як вони прицілюються? — спитав Добо.— Не дулом, а задньою частиною гармати.
Якийсь солдат-гармаш просунув голову в двері вишки.
— Пане капітан!
— Ходи сюди! — сказав йому Добо.
Хлопець піднявся нагору. З обавою зиркнув на турецькі гармати, потім виструнчився.
— Пане капітан,— сказав він,— сержант Балаж питає, чи можна нам пальнути у відповідь?
— Скажи, хай нічого не робить, поки я не дам команди. Йди на своє місце.
Топчу продовжували заряджати три зарбзени (облогові гармати): залізними шворнями заштовхували в пащеки гармат порох.
— Так і хочеться пальнути! — гарячкував Мекчеї.— Не встигли б вони приготуватися, як уже б розлетілися вдрузки.
— Хай пограються,— спокійно відповів Добо.
— Стукнути б їх як слід! — запально сказав Іов Пакші, брат капітана Комаромської кріпості.
— Мені теж руки сверблять,— пробурмотів Борнемісса.
Добо посміхнувся.
— Подивимось, як вони стріляють.
Турки вже затикали пиж у горлянку зарбзена. Шворінь вони тримали вчотирьох і по команді заштовхували у гармату.
— От бісові бусурмани!— забубонів Цецеї.— Голубе капітан, а на якого дідька нам оця наша гармата?
— Давній мій друже, невже й ви проти мене? Завтра дізнаєтесь, чому я не стріляю.
Топчу витягли з мішка клапті шкіри — двоє тримали, третій змащував воловим салом. Потім вони перевернули шкіру боком усередину і обгорнули нею ядро.
— Може, вони яйцями збираються стріляти? — в'їдливо мовив Золтаї.
Повернувся гармаш.
— Стань отут переді мною,— сказав йому Добо.— Недавно я помітив, що ти боїшся. Так от дивись: вони цілять у мене, а ти станеш переді мною.
Хлопець, почервонівши, став на вказане місце.
Добо, подивившись униз, побачив Пете і сказав йому: