— Потаємна вежа. Ми взяли її з великими боями. Люди падали, наче колосся під серпом. Там і мені встромилася в ногу стріла. Після падіння Потаємної вежі німці й іспанці зрадили захисників — вони передали, що здадуться, якщо їм дозволять мирно піти. Паша дав слово не чинити їм зла...
Поки курд говорив, зовні весь час гуркотіли гармати, а після цих його слів почувся страшний удар і тріскотнява. Ядро завбільшки з чоловічу голову пробило дах палацу і, впавши разом із хмарою пилу, піску і вапна поміж Добо й курдом, закрутилося на підлозі.
Курд відсахнувся. А Добо, лише на мить глянувши на ядро, яке все ще куріло й пахло порохом, спокійно сказав, наче нічого не сталося:
— Кажи далі!
— Народ у фортеці...— забурмотів полонений,— народ у фортеці...— Дихав він так глибоко й уривчасто, що не міг говорити.
Зброєносець Криштоф вийняв із кишені гаптовану хустину й змахнув з обличчя коменданта, з його шапки й одягу білу вапняну пилюку. За цей час курд встиг отямитися.
— Далі,— повторив Добо.
— Люди хотіли забрати з собою все. В цьому й була їхня біда. Лошонці випросив день на лаштування. І коли наступного ранку гяури виходили з фортеці, солдати наші, побачивши, що переможені залишають їх без здобичі, дуже розсердилися. «Невже для того ми тут билися двадцять п'ять днів,— казали вони,— щоб захисники фортеці забрали з собою все добро!» І почали хапати з підвід усе, що трапляло під руку. Християни не чинили опору. Тоді наші люди осатаніли від зажерливості. Їхньою здобиччю ставали насамперед діти й молоді жінки. Мушу сказати вам, пане витязь, що навіть на невільницькому ринку в Стамбулі не знайти таких красунь, які були там.
— Виходить, паша не виставив варти?
— Виставив, але марно. Коли пішли шеренги християнських військ, схопили красивого юнака, зброєносця Лошонці. Зброєносець закричав. Лошонці оскаженів. Розгнівалась і решта угорців, повихоплювали шаблі й накинулися на нас: Щастя наше, що там стояли джебеджі в обладунках, а то б угорці пробилися...
Добо знизав плечима.
— Джебеджі? Ти, певно, гадаєш, що коли хтось прикрився шматком заліза, то він уже непереможний. Справа не в обладунках, а в тому, що угорців було мало.
До зали залетіло друге ядро; воно пронеслось поміж старовинними знаменами, які прикрашали стіни, і пробило підлогу.
Офіцери встали. Гегедюш вийшов. Решта, побачивши, що Добо не встає з місця, залишилися.
— А де ж напнув свій намет Ахмед-паша? — спитав Добо.
— У заказнику біля Мелегвіза.
— Так я й гадав,— зауважив Добо, кинувши погляд на своїх офіцерів, і знову звернувся до курда: — Скажи, в чому головна сила ваших військ? — І він пильно подивився йому в очі.
— В яничарах, у гармашах і в тому, що нас тьма-тьмуща. Ласкавий Алі-паша — удатний полководець. В одній руці він тримає велику винагороду, в другій — канчук із шипами. Хто з його наказу не йде вперед, того ясаули періщать ззаду канчуками.
— А в чому слабість вашого війська?
Курд замислено повів плечима.
Очі Добо увіткнулися в нього, наче два кинджали.
— Що ж, пане,— заговорив нарешті курд,— якби я розкрив усю свою душу біля ніг твоїх, наче розпечатаного листа» і то зміг би сказати одне: військо наше славилося силою й тоді, коли воно було розділене на дві частини. Бо ж примусило здатися близько тридцяти твердинь, і ніхто його не подолав. Що ж тут казати про слабість війська!
Добо подав знак солдатам, які стояли за спиною полоненого.
— Зв'яжіть його і вкиньте до темниці,— сказав він і піднявся з місця.
Трете гарматне ядро впало якраз на те місце, де тільки-но сидів Добо, рознесло на тріски різьблене крісло чудової роботи і закрутилося трохи далі біля колони.
Добо навіть не озирнувся. Взяв у Криштофа свій буденний сталевий шолом і надів на голову. Потім він піднявся на вишку Казематної вежі і став придивлятися, яка з гармат б'є по палацу. Навів на неї три свої гармати й з усіх трьох вистрілив одночасно.
Плетені тури перекинулися. Розгублені топчу заметушилися. Гармата замовкла. Добо не марнував пороху!
— Добрий постріл!— зраділо вигукнув Гергей.
Коли вони спускалися з вежі, Гергей зупинив Добо і, посміхаючись, сказав:
— Курда, славний пане капітан, ви змусили присягтись, а от з тлумача взяти присягу забули.
— А ти що — спотворив його слова?
— Авжеж. Коли ви, пане капітан, спитали, в чому головна сила турецького війська, я про дещо змовчав. Бо ж курд відповів, що Алі своїми чотирма гарматами може зруйнувати більше, ніж Ахмед двадцятьма. Отож ясно, що Алі стрілятиме доти, доки не впадуть усі фортечні мури.