— Ходімо зі мною. Я довіряю тобі, але вартові повинні бачити, що і я напоготові. Візьми цей список.
Вони почали обходити вежі. Золтаї уголос по списку зачитував імена. Гармаші на вежах були оповиті пітьмою, вартові біля гармат скидалися на чорні тіні. Перед нішами стін і вежами горіли багаття. Біля них грілися, чекаючи зміни, вартові.
У фортеці панувала тиша. Чулося тільки обережне стукотіння і клацання — це муляри штукатурили мури.
Добо підійшов до виступу вежі. З бійниці кожні п'ять хвилин з'являвся підвішений до списа ліхтар — він викидав за мур і за рів двадцятисажневе вогняне крило.
Потім, коли списа забирали, таке ж вогняне крило розтинало пітьму біля іншої вежі.
Добо зупинився біля західних воріт. Вартовий віддав честь. Добо взяв від нього списа й послав його по воротаря.
Вартовий побіг сходами нагору. Чути було, як він будив воротаря:
— Дядьку Мігаю!
— Ну?
— Біжіть донизу, та мерщій!
— А чого б це?
— Пан капітан прийшов.
Стукіт (воротар зіскочив з ліжка). Шурхіт (натягнув чоботи). Брязкіт (схопив шаблю). Тупотіння (збіг дерев'яними сходами).
І довговусий чоловік у сіксайському сіряку зупинився перед Добо. Один його вус стирчав догори, а другий — униз.
— По-перше,— сказав Добо, повертаючи списа вартовому,— якщо ти солдат, не кажи молодшому сержанту «дядьку Мігаю». Не кажи також: «Біжіть донизу, та мерщій!» Говорити треба так: «Пане молодший сержант, вас викликає пан капітан». Такий порядок. Ну, нехай це ще в час облоги. Гірше те, що звернувся ти до нього правильно. Хто спить роздягнутий, той не пан молодший сержант, а всього лише дядько Мігай. А бодай би такого молодшого сержанта сімдесятифунтовим ядром придавало! Та хіба ж можна в обложеній фортеці спати у спідньому!
Від цього грізного запитання у Мігая похилився вус, який стирчав угору.
Добо не вгавав:
— Від сьогодні зробіть ласку кожну ніч спати отут на землі, під воротами! Зрозуміли?
— Зрозумів, пане капітан.
— По-друге, запам'ятайте: надалі міст не опускатимемо, а органку спустимо, за винятком одного бруса. Як тільки почнеться приступ, ви опустите і його, не чекаючи окремого наказу. Зрозуміли?
— Зрозумів.
Не минуло й п'яти хвилин, як один за одним упали товсті гострі кілки і перегородили зсередини склепінчастий прохід. Утворений отвір був достатнім для того, щоб у нього могла пролізти людина.
Добо піднявся на церковну вежу, оглянув гармати, а також гармашів, з яких одні спали, а інші пильнували. Потім, схрестивши руки на грудях, уп'явся поглядом у нічну далину.
Небо було чорним, але земля, куди не глянь, ряхтіла тисячами червоних зірок. То світилися вогнища турецького стану.
Добо стояв непорушно, вдивляючись у далечінь.
Раптом у нічній темряві з північного боку пролунав пронизливий чоловічий голос. Він зринув десь неподалік із безпросвітної пітьми:
— Гергею Борнемісса! Королівський лейтенанте! Чуєш?
Тиша, тривала тиша.
І знову розлігся той же голос:
— Ти маєш турецьку каблучку, а в мене угорський хлопчик. Каблучка моя, а хлопчик — твій син.
Тиша.
Знову крик:
— Якщо хочеш одержати дитину, вийди до ринкових воріт. Віддаси каблучку — поверну тобі сина. Відповідай, Гергею Борнемісса!
Добо бачив, як вартові обернулися в той бік, звідки долинав крик, але в пітьмі нічого не можна було розрізнити.
— Мовчіть! — буркнув Добо, дзенькнувши шаблею.
Ніхто не відповів.
Знову пролунав крик:
— Не віриш!.. Так повіриш, коли я кину тобі голову твого сина!
Добо озирнувся праворуч, ліворуч. Знову дзенькнула шабля.
— Не здумайте сказати це панові Борнеміссі! Хто мовить хоч єдине слово йому чи комусь іншому, бігме, звелю всипати двадцять п'ять палиць.
— Спасибі, пане капітан,— хрипко сказав хтось за спиною Добо.
Це був Борнемісса.
Він прив'язував до стріли чорне клоччя і, намащуючи його смолою, говорив:
— Щоночі кричать отаку нісенітницю. Минулої ночі кричали Мекчеї, що дружина передає йому вітання з шатра Арслан-бея.
Він умочив стрілу в глек з олією і вів далі:
— Моя дружина і син у Шопроні. Ні влітку, ні взимку вони не виїжджають звідти.
Знову крик:
— Чуєш, Борнемісса! Твій син у мене. Через годину підійди до воріт, побачиш його!
Гергей уклав стрілу в лук, підніс до вогню й миттю випустив у той бік, звідки долинав крик.
Вогненною кометою розітнула стріла темряву, на хвилю осяяла пагорб на сході, звідки щоранку сходило сонце.