На пагорку стояли два турки в каптанах. Один тримав у руці рупор. У другого око було перев'язане білою хустиною.
Дитини з ними не було.
Трапилася вночі й інша пригода.
Варшані попросив пустити його. Вартові знали, що вони зобов'язані будити Добо при з'яві будь-якого вивідувача.
Але будити Добо не довелося — він усе ще стояв на Церковній вежі і грів руки коло вогню.
— Ну, що нового?
— Насмілюсь доповісти, всі зарбзени налаштовано. Три стоять в палаці у Хецеї. Стрілятимуть також з гармат і гаубиць. Зарбзени пробиватимуть мур з боку міста у двох місцях, а з боку пагорбів — у трьох. З п'ятдесяти позицій стрілятимуть інші гармати. А в час денної молитви вибіжать хумбараджі й зі списів та з пращ почнуть тисячами кидати гранати. Ой, ой, ой! — мало не плачучи, похитав головою вивідувач.
— Отже,— спокійно сказав Добо,— обстрілюватимуть Казематну вежу, зовнішні укріплення, Старі ворота. Що ще скажеш?
— Все, пане капітан!
— Бажаєш іще щось розповісти?
— Нема чого більше доповідати, ваша милість... Тільки ось... дуже вже мало нас, а небезпека велика... Може, краще б...
Договорити Варшані не вдалося — Золтаї вліпив йому такого ляпаса, що у Варшані кров з носа бризнула аж на мур.
Добо підняв руку.
— Не чіпай.
І коли Варшані, витираючи кров, понуро подивився на Золтаї, Добо примирливо сказав:
— Хіба ти не знаєш, що кожен, хто насмілиться бодай натякнути на здачу кріпості, має бути страчений?
— Я — вивідувач,— пробуркотів Варшані,— мені платять за те, щоб я все говорив.
— Годі,— сказав Добо.— Цієї ж ночі присягнеш. А потім я подбаю, щоб ти золотом втер свого носа. Ходімо!
Вони пройшли повз колодязь, біля якого Гергей разом з циганом І чотирма селянами начиняв гранати порохом.
Вдень і вночі п'ять чоловік виготовляли снаряди. Навчав їх Гергей.
Доводилося працювати й ночами, щоб на випадок несподіваного приступу не почалася метушня через брак гранат.
Добо покликав до себе Гергея. Всі троє увійшли до палацу.
Там Добо висунув шухляду письмового столу і, повернувшись до Гергея, мовив:
— Напиши листа Салкаї і дай йому знати, що ні від короля, ні від архієпископа підмоги нема. Хай поквапить комітати й міста.
Поки Гергей писав листа, Добо в сусідній кімнаті приводив до присяги Варшані. Присягнувши, Варшані сказав:
— Добродію, я знаю, кому служу. Якщо фортеця вистоїть, я думаю, мені більше не доведеться одягати це блазенське вбрання.
— Правильно кажеш,— відповів Добо.— На тебе чекає винагорода. Але і без будь-якої винагороди мусиш служити батьківщині.
На столі стояв глек з вином. Добо поставив його перед вивідувачем:
— Пий, Імре!
Варшані мучила спрага. За один дух він вихилив глек до дна, витер вуса, і по його очах було видно, що йому хочеться сказати слова вдячності. Але Добо випередив його:
— До турків ти тепер не повернешся. Негайно вирушай з цим листом до Сарвашке. Почекаєш там, поки повернеться Міклош Ваш від короля і архієпископа. Якщо вдасться, приведеш сюди й Міклоша. А не вдасться, повертай сюди сам. Скажи, в турецькому стані пароль є?
— Де там, добродію! Коли хто одягнений у турецький одяг, а до того ж ще знає кілька слів по-їхньому, може спокійно ходити по табору, як свій. І все-таки чого ви затопили мені по пиці?
У сусідній кімнаті дзенькнули остроги Гергея. Добо встав, щоб послухати листа.
13
Наступного дня, шістнадцятого вересня, сонце встало з-за гір під ревіння й гуркіт гармат.
Земля двигтіла. Гарматний дим темними клубами здіймався до хмар і першої ж години застелив сонце і блакитну баню неба.
Вежі й мури гули й тріщали. До внутрішнього двору фортеці кулі сипались упереміш зі снарядами. Падали вогняні стріли й вогняні кулі. Всюди гупали й крутилися гарматні ядра. Ні люди, ні тварини вже не почувалися в безпеці.
Але народ у фортеці був готовий до найгірших випробувань. Ще вночі Добо сурмами розбудив солдатів.
Частина їх доточувала тин у тих місцях, звідки можна було чекати наступного дня обстрілу. Найвище підняли тин проти будинку протоієрея Хецеї. Другому загону Добо наказав принести коров'ячі шкури, зібрані ще до облоги, і шкури недавно вбитих волів. Їх поскладали в кадовби з водою.
Третій загін носив до зовнішніх укріплень, до Казематної вежі й воріт колоди, бочки, мішки з землею, щоб на випадок пролому все було під руками.
Скільки знайшлось у фортеці порожніх відер, усі понаповнювали водою. З підвалів та приміщень, які були на першому поверсі, повиносили все зайве і поставили туди ліжка. Ріпа, гарбузи, капуста, сіль — усе, що не могли попсувати ядра, опинилося нагорі. А їх місця позаймали люди, які працювали та відпочивали.