Корів та коней позаводили до глибоких і великих підземних приміщень.
Північні й східні стіни будинків позавалювали землею. На ринковій площі всюди, куди вже падали ядра, викопали рови і насипали перед ними земляні бруствери — нехай ядра ударяються в них.
У фортеці не лишалося нічого, що могло б спалахнути, крім даху хліва, копиці сіна, яка стояла біля хліва, невеликої скирти пшениці й ожереду соломи, призначеної для підстилки худобі.
Добо наказав зірвати з хліва дах — хлівом ця будівля бувала лише в мирний час,— а копицю сіна звелів накрити мокрими коров'ячими шкурами. Шкур вистачило й на те, щоб накрити й солому.
За наказом Добо мокрі шкури порозкладали всюди, де могла виникнути пожежа: на горищах будинків і на обложних помостах. Біля помостів поскладали запас намочених шкур, щоб не бігати по них далеко, якщо доведеться гасити вогонь.
Все населення фортеці було зайняте цією роботою, коли вдарили гармати. Перше п'ятдесятифунтове ядро влучило у; куховарню і розтрощило купу посуду. Жінки саме розпалювали кухонну піч, виймали борошно й сало, готуючись варити їжу солдатам. Штовхаючи одна одну, вони кинулися з куховарні геть; хто не міг пробитися до дверей, вискакував у вікно.
А ядро крутилося, вертілося серед потовченого посуду, дерев'яних мисок, розбитих горщиків.
Мекчеї, помітивши з конюшні, що до куховарні влетіло ядро, мерщій побіг туди.
— Що там таке? — гукнув він до жінок, розкидаючи руки, щоб затримати їх.
— Ядро впало!
— Повертайте, повертайте назад! За мною!
І він поспіхом увійшов до куховарні. Вхопив за вушка дерев'яний шаплик з водою і вилив її на ядро.
— Ну,— сказав він, відкинувши ногою ядро в куток,— можете варити! Ядро прилетіло зліва, отож тримайтеся лівого боку куховарні. Весь посуд з правого боку зберіть і не ходіть туди. А тут, на лівому боці, безпечно.
— Ой, пане капітан,— заскиглила баба із зморщеним лобом,— вночі у мене курка когутячим голосом кричала! Кінець світу!
— То був півень! — відмахнувся Мекчеї.
— Ой ні, пане капітан, то була курка.
— А якщо й курка, то зваріть її мені на обід. І кукурікати перестане.
Жінки ще кілька хвилин хрестилися, потім, коли крізь дах влетіло ядро, залили його водою самі і, підкотивши до першого, сказали:
— Тьху, який сморід!
І знову взялися до роботи.
Все де від цього граду ядер у фортеці зчинилася метушня. Спочатку гармати гуркотіли в одному місці, і якщо ядра й залітали іноді до фортеці, то люди знали, що треба остерігатися тих мурів, які сонце освітлює тільки зранку, а то й зовсім не освітлює. Та коли зусібіч залускали, загримотіли, завили й заклацали ядра завбільшки то з кавун, то з волоський горіх, люди розгубилися, не знаючи, куди від них заховатися.
Отоді й пішли в хід іржаві шоломи та обладунки. Досі лише циган носив шолом і нагрудник, хоча й ходив босоніж, Але зараз, коли звідусіль засвистіло й забухало, а, голярам у першу ж годину довелося зашивати й засипати галуном рани десяткові чоловік, усі метнулися до куп спорядження, і кожен намагався натягнути на себе обладунки якомога міцніші.
Обидва капітани і шість старших лейтенантів обійшли всі куточки фортеці.
— Не бійтеся! — гримів голос Добо.
І наче його відлуння, всюди чулися голоси лейтенантів:
— Не бійтеся! Ядра падають завжди на одне й те саме місце. Де вже ядро впало, там не ступайте!
Але самі вони ходили скрізь.
І справді, не минуло й години, як ядра показали, які будови й мури найнебезпечніші. Ядра збивали штукатурку, і де кладка була з піщаника, там позастрягало стільки дрібних ядер, що мур аж почорнів від них.
Хоча чимало стін все ще лишалися білими, недіткнутими. Якщо в них ядро і влучало, то лише рикошетом від протилежної стіни.
Кожна така стіна слугувала надійним захистом — біля неї працювали майстрові і відпочивали солдати.
У час цієї гримотливої, вбивчої зливи Добо з'являвся то на одній, то на іншій вежі.
На голові у нього був блискучий сталевий шолом, на грудях — панцер, на ногах — поножі, на руках — поручі і залізні рукавиці.
В одному місці він установлював тури для захисту гармат, в іншому — самі гармати.
— Стріляти тільки певно! — кричав Добо.— Люди, бережіть порох!
Це було єдине, чого люди не розуміли.