Добо протер руками очі й тоді впізнав убитого. Був то єгерський староста Андраш. Він лежав заклопотаний, насупивши брови, і все ще міцно стискаючи шаблю; з шиї довгою стрічкою, схожою на розв'язаний галстук, збігала кров.
Та ось від Старих воріт прибігли обидва зброєносці. Добо кинув погляд на вишку Старої вежі: там маяв бунчук. Один, два... п'ять... десять — усе більше й більше ставало цих хвостатих прапорів.
Крізь виломи у вишці на воїнів сипалися кулі, а зовні на мур дерлися яничари. Один із них ніс у зубах червоний прапор з півмісяцем, щоб поставити його на вежі.
Гомін шалу прокотився серед обложенців. Повітря стрясали переможні вигуки сотень тисяч турків, які взяли в облогу фортецю:
— Аллах! Я керім!
В угорців зблідли обличчя, шаблі опустилися, наче в усіх егерців одняло руки.
Добо скочив на коня і помчав до Церковної вежі. Він навів гармати на вишку і, коли вже чоловік триста радісних яничарів заснували по ній, вистрелив одразу з трьох гармат.
Вишка хитнулася, наче п'яний велетень, і з гуркотом осіла на землю. Вапняна пилюка піднялася з руїн; з-поміж каміння сочилася турецька, кров, мов червоний сік винограду з чавильні, коли роблять вино.
Від цього стовпотворіння і землетрусу турки, які пробились у ворота і проломи, нажахано побігли назад. Не минуло й п'яти хвилин, як облогові драбини спорожніли.
Старі ворота і фортечний мур довкіл них з обох боків були пообліплювані закривавленими тілами мертвих і вмираючих.
До полудня бій майже повсюдно затих. Дим розвіявся. Сяйнуло сонце. Біля підніжжя мурів тисячами валялися чорні від кіптяви, закривавлені поранені й мертві турки. Здавалося, навіть повітря захмеліло від зойків умираючих; крики «Ей ва і медед!» лунали, наче мекання овечок.
Ясаулам уже не вдалося змусити своїх солдатів ще раз того дня піти на приступ.
У фортеці ринкова площа теж була забита пораненими. Вони стояли, сиділи, лежали на землі.
Навколо поранених витязів поралися голярі й жінки: В руках у них були тази з водою, шматки полотна, бинти, галуни, арніка. Одні з поранених стогнали, інші посмикувалися, скреготали зубами.
З руїн вишки все ще приносили поранених. Одних привозили на візку, інших приносили на простирадлах.
Всі поверталися, дивилися, кого несуть? Імена передавалися з вуст в уста.
— Петер Гергеї... Янчі Пожгаї... Якоб Зірко... Дюрі Урбан...
— Живий?
— Як бачиш. Тільки ось плече прострелили.
Голярі брали в роботу насамперед тих, хто мав прострілені руки чи ноги. Перев'язували як уміли. Решта поки що задовольнялася тим, що жінки промивали їм рани. Більшість страждали мовчки і чекали, поки дійде їхня черга. Декотрі гірко стогнали, скаржачись на свою біду.
— Господи! Господи! — плакав молодий єгерський стрілець Мігай Арань, притискуючи до закривавленого обличчя обгорілий рукав сорочки.— Око мені вибили...
Пете сидів поміж інших на плетеному стільці, застеленому сірячиною. На гомілці в нього зяяла велика рана; з неї під стілець натекла калюжа крові. Поранило Гашпара Пете не кулею, а гострим уламком каменя.
— Не галасуй, Мігаю! — кинув Пете солдатові.— Краще бути одноокому і жити в Егерській фортеці, аніж з обома очима потрапити до турків на шибеницю.
І, зціпивши зуби, терпів, коли голяр промивав йому, страшну рану на нозі.
Легкопоранені навіть не зверталися до голярів, самі промивали свої рани. Намоклі від поту сорочки здавалися їм неприємнішими, аніж самі рани, і багато хто просто тут, на ринку, надівав чисті, весело перемовляючись:
— А ось мені...
Вбитих зносили до церкви, і мертві тіла вже рядами лежали перед дверима, закривавлені, у розідраному одязі, пообпалювані, непорушні. Був серед них і труп без голови. Тут же лежала самотня рука, всунута в рукав доломана,— мабуть, її одірвало від тулуба.
Якась жінка, стогнучи й плачучи, йшла з ринкової площі до церкви.
Добо зліз із коня, зняв шолом і, похмурий, підійшов до мертвих.
Тут же лежав і єгерський староста. Його сиве волосся було закривавлене. На запорошених чорних чоботях теж позапікалася кров. Видно, і в ногу йому влучила куля. Біля небіжчика вклякли обидва його сини.
Добо сказав зброєносцеві Балажу:
— Принеси прапор міста.
І, зірвавши з держака червоно-синій прапор, комендант накрив ним, наче саваном, єгерського старосту.