У цих краях повсюдно були розкидані виноградники, але тієї осені угорці не збирали винограду. Зате скрізь порядкували турки. Куди не глянь, всюди у виноградниках маячать тюрбани і хутряні ковпаки.
Декотрі гукали молодому делі:
— Гарна в тебе здобич! Де ти розжився?
Та делі було не до них — підганяв свого невільника, а той розлючено підганяв вола, й обидва не відповідали на питання.
Делі не хто інший, як Ева. Невільник — Міклош.
Вартових ніде не видно. А якщо десь вони і є, то всі пасуться у виноградниках. Та й для чого зараз вартові! Ворог замкнутий у фортеці.
Без будь-яких перешкод Ева Борнемісса в'їхала в долину, де колись випалювали цеглу, а тепер стояло юрмище строкатих і брудних наметів. Тут же її оточили галасливі, крикливі циганчата і гавкотливі пси. Невдовзі крізь натовп пробилися купці.
— Продай хлопчика. Скільки правиш?
— Даю десять піастрів.
— Даю шістдесят курушів.
— Сімдесят.
— За вола дам двадцять піастрів.
— Дам тридцять.
— Сорок...
Та делі й бровою не повів. Списом захищав то вола, то юнака. В руці у юнака була довга гілка.
З пагорка, засадженого виноградниками, вони спустилися в долину, до печей. Тут іще мальовничіша картина. Цигани нашвидкуруч виклали собі житло з цегли, дахи зладнали з парусини і гілок. Деякі з циганських сімей навіть притулились у печах для випалювання цегли. Смажать, варять, гріються в промінні осіннього сонця.
Старе горіхове дерево ціле й неушкоджене. Під ним влаштувався якийсь гендляр. Ева відміряла десять кроків на південь від дерева і подивилася туди. Саме там поставили загороду для коней. Побіля загороди стояв чотирикутний намет гендляра, на якому турецькими літерами було виписано вислів з корану: «Факрі — фахрі», що означало: «Моя бідність — гордість моя». Турецькі купці ніколи не вказують свого імені на дверях крамнички, лавки чи ятки — вони виписують кілька слів з корану.
Нарешті Ева запримітила камінь. Колись це було млинове жорно. Давно він, видно, тут лежить — так глибоко вріс у землю, що тільки його половина висувається назовні. З отвору посередині жорна тягнеться вгору висока трава, а довкіл камінь увесь заріс мохом.
Ева привела свого невільника й вола до кінської загороди, списа застромила в отвір жорна.
До неї, кланяючись, підійшов купець.
— Скільки правиш за невільника? — запитав він, погладжуючи бороду.
Ева вдала з себе німу: показала на губи й зробила рукою заперечний жест.
Німий солдат не дивина й не рідкість. Побачивши безвусого й безбородого німого ратника, турок одразу розуміє, що перед ним людина, яка у не воєнний час живе з милостині.
Грек заговорив:
— Тридцять піастрів.
Ева покивом голови дала зрозуміти, що продається тільки віл.
Грек обдивився вола з усіх боків, помацав груди, поплескав по крупу і запропонував іншу ціну:
— Двадцять піастрів.
Ева похитала головою.
Купець запропонував тридцять, потім тридцять п'ять піастрів.
Ева сіла на камінь і скрушно обмацувала свою ногу. До ноги був прив'язаний шматок сирого м'яса, і його сік темною плямою проступав крізь синє сукно пов'язки.
Коли грек пообіцяв за вола тридцять п'ять піастрів, Ева, показуючи руками й списом, дала зрозуміти, що їй потрібен намет, до того ж розбити його вона просить саме на цьому місці.
Грек бачив, що делі поранений, блідий і смертельно втомлений. Він зрозумів, що делі хоче перепочити, поки в нього не загоїться рана. Для цього, ймовірно, йому і потрібен намет. Купець звелів своєму слузі принести полотнища трьох-чотирьох порваних шатрів.
— Зроби ласку, вибирай!
Ева вибрала найбільший, хоча й він був весь у латках, і тут же показала на вола: твоя, купче, покупка, забирай її. Купець був невдоволений ціною. Ева віддала йому й коня, але з умовою, що купець спершу над каменем розіб'є намет. Грек погодився. Разом з двома слугами-сарацинами він поставив шатро на вказаному місці.
Що ж, поки що все йшло вдало.
— Господь береже нас! — прошепотіла Ева, коли вона лишилася в наметі з Міклошем удвох.
Тепер усе залежало від того, чи зуміють вони підняти жорно. І коли.
Треба було десь дістати жердину, щоб засунути її в дірку й підняти жорно.