Циган тут же побіг.
Оголивши шаблю, Мекчеї присів на східці драбини, яка вела у водосховище.
Знизу долинули голоси.
Мекчеї встав і відкинув стулку люка, яка затуляла драбину.
Вже й підмога наближалася — п'ятеро солдатів. Майже одночасно з ними підійшли Добо і зброєносець Криштоф.
Криштоф ніс ліхтаря, освітлюючи дорогу Добо.
Мекчеї дав знак, аби йшли швидше. Голоси з водосховища долинали все ближче.
— Сюди, сюди! — пролунав у глибині глухий голос.
Добо наказав солдатам приготувати рушниці і тримати їх на краю басейну дулами вниз.
— Криштофе,— сказав він,— приведи від лейтенанта Гергея ще двадцять чоловік.
Він узяв від юнака ліхтар і поставив так, аби світло не проникало у водосховище.
А там у глибині вже чітко чувся тупіт, долинав брязкіт зброї.
— Сюди, сюди! — пролунало ще голосніше.
Лункий плюскіт... Потім ще сплеск... Крики: «Ой ва! Медед!..» І знову плюскіт...
Дзенькнула стулка дверей, що затуляли драбину. Хтось виліз із люка. Добо схопив ліхтар і підняв його.
Ліхтар освітив свинцево-сіре обличчя Гегедюша.
Мекчеї вхопив Гегедюша за комір.
— Тримайте його! — крикнув Добо.
Сильні руки вчепилися в лейтенанта, витягли його нагору.
— Заберіть зброю!
А внизу вже зовсім близько чулися сплески і збентежені вигуки:
— Годі! Досить!
Добо посвітив ліхтарем. Унизу, у великому чорному водосховищі, вовтузилося безліч озброєних турків у чалмах. А з бокової розколини, напираючи один на одного, лізли й лізли турки.
— Вогонь! — скомандував Добо.
П'ять стрільців вистрелили в люк.
Склепіння водосховища підсилило звук — було враження, наче вистрілили із зарбзена. У відповідь залунали нестямні крики.
— Залишайся, Мекчеї, тут,— сказав Добо.— Тут підземний хід. Я не знав про нього. Накажи його обстежити. Сам теж усе обдивися. Пройди його до кінця. Якщо він виводить за межі фортеці, ми завалимо його і навіть замуруємо. А один вартовий хай завжди пильнує тут унизу, біля муру.
Він обернувся до солдатів і, показавши на Гегедюша та його спільників, наказав:
— Закувати! Кожного вкинути в окремий каземат.
І Добо повернувся на вежу.
Із глибини водосховища хтось кричав по-угорськи:
— Люди! Допоможіть!
Мекчеї опустив у отвір люка ліхтар. Серед потонулих борсався турок у шкіряній шапці й лементував.
— Киньте йому вірьовку! — наказав Мекчеї.— Може, він теж з фортеці.
Неподалік валялася вірьовка, якою звичайно витягували відра з водою. Її спустили разом з відром. Турок вчепився за відро. Троє солдатів витягнули його з люка.
Зіп'явшись на ноги, турок широко відкривав рота, неначе сом, якого викинули на берег.
Мекчеї підніс ліхтаря до його обличчя. Був то довговусий акинджі. І з вусів, і з одягу стікала вода.
— Ти угорець? — спитав Мекчеї.
Акинджі, повалившись на коліна, сказав благально:
— Пощади, пане!
Він звернувся до Мекчеї на «ти» — вже з цього одного легко можна було зрозуміти, що він турок.
Мекчеї мало не зіштовхнув його в люк, але передумав. Вирішив, що він ще згодиться як свідок.
— Заберіть у нього зброю! — наказав він солдатам.— Посадіть його разом із селянами, які приносили листи.
7
Наступного дня, четвертого жовтня, перші промені сонця освітили земляний вал фортечного муру. Вал цей звели за ніч.
Глибокий рів, який оточував кріпость з півночі, в багатьох місцях був засипаний.
Навпроти проломів тепер попідводилися цілі узгірки. Знизу понавалювали хмиз, гілля, позв'язувані оберемки виноградної лози, а зверху — землю. Певно, що турки продовжать роботу і в деяких місцях насиплють такий високий пагорб, що з нього і стріляти можна буде через мур, і залізти до фортеці без драбин.
Добо дивився на їхню роботу. Обличчя його було спокійне. Він повернувся до Гутаї, який прийшов доповісти.
Добо доручив йому допитати Гегедюша і спільників, оскільки сам не мав часу цим займатися.
— Ми закінчили, пане капітан,— доповів Гутаї.— Хлопці зізналися, що хотіли впустити турків. А Гегедюша довелося трохи й поскубти. Але і тоді він кричав: «Зізнаюся, зізнаюся, але самому Добо скажу, що ви тортурами змусили мене зізнатися».
Добо послав по офіцерів. Запросив до рицарської зали чотирьох старших лейтенантів, одного лейтенанта, одного старшого сержанта, одного молодшого сержанта і рядового. Звелів покликати й роздавача хліба — дядька Мігая.