Ева теж була сонна, смертельно втомлена. Плаття її забруднилося, до колін вимокло, на руках червоніли криваві садна. Волосся розпатлане, бо їй увесь час доводилося нахилятися. Вона позатикала волосся за комір доломана, та все одно кілька буйних пасем розсипалося по плечах.
Ева взяла свічку і зазирнула в обидві щілини.
Тепер уже можна було пройти крізь будь-яку, треба лише пролізти.
— Відпочинемо трохи,— сказала вона й приліпила свічку до каменя. Спати я не буду, просто відпочину.
І тільки вона притулилася до стіни, як з того боку, звідки вони прийшли, долинув глухий тупіт.
Вся напружившись, Ева дослухалася: де тупочуть? Нагорі чи тут, у підземеллі.
У глибині підземного ходу протяглася червонувата ниточка світла.
— Міклоше! — пронизливо закричала Ева, термосячи юнака за плече.— Йдуть!
Юнак підняв обважнілі повіки.
— Ідуть! — розпачливо повторила Ева і вхопилася за шаблю.
Та вціліли тільки піхви. Шабля залишилася біля якогось осипу, де вони відкидали каміння. Ятагани й ножі, що їх вони взяли з собою, поламалися під час роботи. Більше в них нічого не було.
Світло наближалося, стаючи все яскравішим.
Зібравши останні сили, Ева вчепилася в камінь. Міклош теж. Камінь ворухнувся, але не піддався.
Завмираючи від жаху, побачили вони, як з темряви виступив гендляр із смолоскипом у руці, а слідом за ним вусатий опасистий ага з блискучими кончарами за поясом.
І вмить до наших подорожан простяглися десятки рук і схопили їх.
Ага розуміючим поглядом оцінив розпочату роботу і тут же прийняв рішення.
— Ану, ти, бери смолоскип! — наказав він Міклошу.— Ти знаєш тут дорогу.
Міклош не зрозумів його слів і бачив лише, що йому в руки втискують смолоскип.
Солдати миттю повідкидали важке каміння.
Прохід виявився вільним. Тут уже могли йти навіть по двоє в ряд.
В підземеллі кишіли озброєні люди.
— Ти поведеш,— сказав ага Міклошеві,— а жінка лишиться тут. І тільки посмій повести нас хибним шляхом, я кину жінку солдатам!
Ева заплющила очі.
Якийсь яничар перекладав слова аги. Ага озирнувся і наказав:
— Хай хтось із делі стереже її!
І він підштовхнув Міклоша, щоб той ішов попереду.
Біля Еви став делі. Решта рушила за агою. І оскільки точно не сказав, хто має стерегти полонянку, то делі передав її іншому.
— Стережи ти!
Другий делі постояв трохи, потім йому, напевно, спало на думку, що воїни, які першими проникнуть у фортецю, до самої смерті будуть великими панами, і він запропонував стерегти Еву мюсселлему.
— Не буду я її стерегти! — відмахнувся той і пішов далі.
— Добре, йди, я пильнуватиму,— запропонував старий асаб у тхорячій шапці і, оголивши кончар, став коло полонянки.
Ева, напівмертва, притулилася до стіни. Повз неї проходили пропахлі порохом і потом, перемазані грязюкою солдати. Кожен мав у руках оголену шаблю, у всіх очі світилися солодкою надією увірватися до фортеці у числі перших.
Іноді проходили смолоскипники, освітлюючи дорогу цілому загонові. Інші чвалали в темряві навпомацки. Бряжчала, подзвонювала зброя. Пройшов солдат, несучи на плечі згорнутий криваво-червоний прапор.
І раптом пролунав глухий гуркіт, наче грім прогримів у глибині землі. Позаду завалився увесь прохід, яким пробиралися турки. Гул тривав кілька хвилин. Каміння обвалювалось і з глухим гуркотом падало на землю. З того боку, де стався обвал, уже ніхто не міг прийти.
Звідти тільки долинали стогони і хрипіння. У другому кінці проходу звуки кроків і бряжчання зброї потиху віддалялися.
Асаб, який стеріг Еву, заговорив по-угорськи:
— Не бійтеся! — Він узяв її за руку.— Хто ви?
Ева не мала сил ворухнути губами — мовчала.
— Угорка?
Вона кивнула головою.
— Ходімо,— сказав асаб.— Дорога тут розгалужується. Якщо мені вдасться розібрати вхід до другої щілини, ми вільні. Та коли й тут обвалиться...
Ева відчула, що до неї знову повертаються сили.
— Хто ви, добродію? — спитала, отямившись.
— Мене звуть Варшані, і я бажаю вам тільки добра.
Він вийняв з-за пояса кремінь, кресало і викресав вогонь.
Трут зайнявся. У задушливому повітрі підземелля запахло димком. Варшані притулив тліючий трут до гнота воскової свічки і дмухнув. Гніт спалахнув.
— Сестрице, потримайте-но свічку.
Він підійшов до лівого осипу і двома ривками розворушив каміння.
Варшані був чоловік невисокого зросту, але дуже сильний. Великі камені кубічної форми один за одним падали обабіч щілини. Невдовзі утворився отвір, в який міг пролізти чоловік.