Гергей зупинився, взяв жердину для перенесення казанів, просунув її у вушка казана і гукнув селянинові, роздавачеві юшки:
— Гей, друже, ану, бери з того кінця! Решту казанів теж тягніть нагору!
І коли вони забралися з казанами на вишку, Гергей вилив вируючий окріп на голови турків, які лізли драбинами.
Коли Варшані прийшов до пам'яті, він побачив коло себе жінку, що лежала на землі. Обидва священики, навіть не познімавши єпітрахилів, вибігли драбинами на мур і схопилися за шаблі, а обидва гробарі кинулися в різні боки — можна гадати, що до гармат.
Варшані підняв Еву, взяв її на плече, мов мішок, і поніс до палацу. Він вирішив, що коли вона вивідувачка короля, то саме там їй місце — вона, ймовірно, принесла листа.
І Варшані передав Еву під піклування пані Балог, сподіваючись, що та приведе її до тями.
І тільки після того, як відбили приступ, захисники фортеці побачили, яку шкоду завдано фортеці.
Вся права половина Церковної вежі разом з ризницею злетіла в повітря, там зяяв величезний провал. У цьому місці фортечний мур, де лише напередодні замурували пролом, завалився. Від двох порохових млинів лишилися самі цурпалки. У боковій добудові до ризниці було прив'язано тридцять волів, призначених на забій. Тепер вони плавали у власній крові.
Вісьмох солдатів, які стояли в караулі біля Церковної вежі, порозривало на шмаття. Загинув і лейтенант Пал Надь, якого разом із тридцятьма солдатами прислав до Егерської фортеці Дьєрдь Баторі.
Багатьох солдатів, які були поблизу, поранило. Солдатові Гергею Хорвату під час вибуху каменем відірвало руку аж до плеча. Він помер того ж дня, і його опустили в могилу.
Обложенці отямилися остаточно тільки тоді, коли побачили, що туркам не вдалося вдертися до фортеці.
— Бог захищає Егер! — вигукнув Добо, пригладивши волосся і спрямувавши погляд у небо.— Витязі, покладайте надії на бога!
Насправді ж штурм відбили киплячою юшкою. Турки вже звикли, що їх зустрічають вогнем, шаблями, списами, але не посмакувала їм кипляча юшка, яку великими порціями виливали просто на голови; вони звикли їсти юшку ложками. І коли гаряча наперчена рідина вилилася на першу драбину, турків звідти як вітром здуло. Солдати, що юрмилися внизу біля драбини, теж кинулися врозтіч. Хто корчачись від болю, схопився за руку, хто за шию, хто за лице. Прикриваючи голови щитами, турки з лайкою тікали з-під мурів.
Обложенці зітхнули вільніше.
Добо викликав мірошників і теслярів.
— Зберіть якомога швидше частини порохового млина. З двох млинів зробіть один. Коли чогось бракує, хай тут же виготовляють теслярі. А де скарбник?
З ніші монастирської стіни вилізла чорна, закіптюжена постать. Здуваючи кіптяву з вусів, витрушуючи її з бороди, чоловік той став перед Добо.
Це був старий Шукан.
— Дядьку Шукан,— сказав Добо,— видайте селітру з льоху, а також сірку й вугілля. Як тільки млин стане до ладу, почнемо молоти порох.
І лише тільки після цього Добо спало на думку, що треба б помитися. Він теж скидався на сажотруса.
У дверях палацу сидів почорнілий від кіптяви чоловік, зодягнений по-турецьки. На колінах він тримав великого печеного гарбуза і їв, вигрібаючи м'якуш ложкою.
Побачивши Добо, він підвівся.
— Це ти, Варшані?
— Я, пане.
— Які новини?
— Посланця короля приніс до фортеці. Жінку.
Добо квапливо, широко ступаючи, попрямував до пані Балог.
— Де гонець?
Вдова сиділа біля ліжка Пете і пришивала червону шовкову підкладку до шолома свого сина.
— Гонець? — перепитала вона з подивом. І, дивлячись в очі Добо, сказала: — Сюди принесли тільки жінку.
— А де ця жінка?
Пані Балог прочинила двері до сусідньої кімнати, потім знову їх зачинила.
— Спить,— сказала вона.— Не будемо її турбувати, бідолаха й так змучена.
Добо увійшов.
Ева лежала на чистому, білим застеленому діжку. Виднілася лише її голова, що глибоко потонула в подушці, і розсипане темне волосся.
Здивований Добо пильно вдивлявся в це мертвотно бліде і страдницьке обличчя — здавалось, ця жінка страждає навіть уві сні.
Повернувшись до пані Балог, він запитав:
— Вона не привезла з собою якогось листа?
— Ні.
— Прошу вас дати мені одяг цієї жінки. Хто вона така?
Пані Балог стенула плечима, потім прохально подивилася на Добо.