Гергей спочатку слухав старого тільки з цікавістю, потім очі його загорілись. Лиш одне його дивувало: чому старий Цецеї такий набундючений і так холодно позирає на нього? Гергей знову спохмурнів.
— Ну, що з тобою? — гаркнув старий.— Чого ти витріщився на мене?
— Я втомився і хочу спати,— відповів Гергей, ледве стримуючись, щоб не заплакати.
Він зрозумів, що ніколи не бути маленькій Еві його дружиною.
12
Але що ж насправді трапилося в Буді?
Німці хотіли зайняти її. Королева сама цьому б не перечила, але ж угорським вельможам цей намір аж ніяк не сподобався. Щоб це у палаці Матяша порядкували німці!
Угорці покликали на допомогу турків, а до приходу їхніх військ самі успішно оборонялися. Коли прибули перші загони турецької армії, ряди німців на той час уже дуже порідшали.
І коли з'явився султан зі своєю незліченною раттю, армія Роггендорфа вже була розгромлена.
Чернець (так називали славного Дьєрдя Мартінуцці) привітав султана чотирма сотнями полонених німців.
Разом з ченцем поїхали Балінт Терек і сивоволосий Петер Петрович.
Султан розташувався зі своїм військом у Черепеші, неподалік Буди. Угорських вельмож він зустрів люб'язно у своєму шовковому шатрі з вежкою і ганком. Усіх трьох він знав особисто. Йому було відомо й те, що розум угорців — чернець Дьєрдь. З Балінтом Тереком він познайомився ще в ті часи, коли збирався підняти над Віднем турецький стяг з півмісяцем. Тоді Балінт Терек ущент розбив військо Касона-паші; відтоді турки згадували угорського витязя, як «вогненного диявола».
Товмач уже повідомив султана, що старий Петрович близький родич малолітнього королевича і що це саме він збив з коня у 1514 році Дьєрдя Дожу і захопив його в полон.
Вельмож провели до шатра. Всі троє поштиво вклонилися. Коли султан вийшов назустріч і подав їм руку, чернець теж ступив крок уперед і поцілував падишахові руку. Старий Петрович зробив те ж саме.
Тільки Балінт Терек замість того, щоб цілувати руку, вклонився ще раз, збліднувши в обличчі, а тоді все-таки гордо глянув на султана.
Це вже було зухвальство! У ченця все похололо всередині. Якби він міг знати, що так вийде, то не вмовляв би пана Балінта їхати разом.
Султан і оком не змигнув. Він підняв руку, простягнуту для поцілунку, й поклав її на плече Балінту Тереку, обняв його.
Все вийшло так по-родинному й по-угорському, наче інакше й бути не могло.
У шатрі трохи поодаль стояли й молоді султанові сини. Вони люб'язно поручкалися з угорськими вельможами. Їх, видно, заздалегідь навчили, як поводитись у таких випадках. Затим вони знову відійшли за спину батька і вп'ялися поглядами в Балінта Терека.
Мали на що дивитися! Яке горде обличчя, який величавий красень-угорець! Одягнений у червону атласну одежу, Балінт Терек затьмарював собою всіх вельмож.
І султан теж у свою чергу зиркав старечими булькатими очима на Балінта Терека частіше, ніж на ченця, що, раз у раз кланяючись, хитро й пишномовно пояснював латиною, що німецьку загрозу вдалося відвернути і угорці тепер щасливі, бо відчувають себе під крилом у такого могутнього покровителя.
Товмачем був Сулейман, худорлявий старий пан з хворобливим обличчям; він іще юнаком потрапив до турків з угорської землі і тому вільно володів обома мовами. Сулейман перекладав слово в слово з того, про що говорив чернець.
Султан кивав головою. Коли чернець Дьєрдь закінчив свою промову, низько вклонившись, султан усміхнувся у відповідь:
— Ти добре сказав. Я тому й прийшов, що король Янош був моїм другом. Мені не байдужа доля його народу. У вашу країну знову мають повернутися мир і спокій. Угорський народ може бути спокійний: мій меч надійно і на всі віки захищатиме його.
Чернець вклонився із щасливим виразом на обличчі. Старий Петрович витер сльози з очей. Один тільки Балінт Терек дивився поперед себе, нахмуривши чоло.
— Що ж, давайте глянемо, з яким ворогом ви воювали! — сказав султан.
Він сів на коня і в супроводі угорських вельмож неквапливо проїхав уздовж бранців. Бідолашні німці стояли на піщаному березі Дунаю, вишикувавшись у два довгих ряди. Декотрі з них ставали на коліна перед такими високими панами.
Праворуч від султана їхав чернець, ліворуч Сулейман-паша. Часом султан озирався назад і звертався то до Петровича, то до Балінта Терека, то до своїх синів.