Гергей просувався вздовж огорожі, шукаючи місце, звідки найкраще видно парк, ось він уже бачить, як довкола колиски сидять чотири жінки, а п'ята стоїть біля великої мармурової вази, виліпленої у формі чаші, і весь час то нагинається, то випростується.
Гергей нарешті дійшов до неї. І справді, це була його маленька Ева. Але як вона подорослішала! Дівчина збирала на землі дикі каштани й клала їх у кошик.
— Віцушко! Віцушко! — гукнув юнак неголосно крізь огорожу.
Дівчина стояла від нього кроків за двадцять. Вона наспівувала якусь пісеньку й тому не чула Гергея.
— Віцушко! Кицюню!
Дівчина підвела голову. Сторожко кинула здивований погляд на огорожу.
— Кицюню! — повторив Гергей, мало не пирскаючи зо сміху.— Кицюню, Віцушко, ходи-но до мене!
Гілки тамаринда закривали Гергея, але дівчина впізнала його голос.
І вона поскакала, мов кізонька. Зупинялася і знову пускалася вистрибом. Її великі, широко розплющені очі були сповнені подиву.
— Я тут, Віцушко! — повторив Гергей.
Підбігши до нього, дівчина сплеснула руками.
— Герге! Як ти сюди потрапив?
Вся аж сяючи від радості, вона просунула своє личко крізь огорожу, щоб Гергей поцілував її. І Гергей почув якийсь приємний запах — так пахне розквітла жимолость.
Затим обоє взялися за прути огорожі, і їхні руки зустрілися. Залізні прути були холодними, а руки теплі. Обличчя в обох пашіли.
Не відриваючи захопленого погляду від обличчя, рук, одежі дівчини, юнак коротко розповів, як він потрапив сюди.
Як вона виросла, розквітла! Тільки очі лишилися такими ж, як раніше: відкритими, цнотливими, немов у кішки.
Можливо, комусь іншому Ева й не здалася б красунею. Адже вона ще в такому віці, коли руки й ноги здаються великими, риси обличчя ще не визначились, стан худий і плоский, волосся коротке. Але для Гергея все в ній чарувало. Йому подобалися її великі руки, білі й наче аж пухнасті; не зводив він свого захопленого погляду і з її ніжок, взутих у гарненькі черевички.
— Я привіз тобі каблучку,— мовив Гергей і дістав з кишені великий турецький перстень.— її заповідав мені мій добрий учитель. А я подарую цю каблучку Віцушці.
Дівчина взяла перстень у руки, із захватом розглядаючи топазовий півмісяць і діамантові зірочки. Потім наділа каблучку на свій палець і усміхнулася.
— Яка велика! Але ж і гарна!
Каблучка теліпалася на її пальці, і Віцушка засунула в неї ще один палець.
— Коли я виросту, буде якраз,— пожартувала дівчина.— А доти хай вона зберігається в тебе.— І додала з дитячою безпосередністю: — Я надіну її тоді, коли ми одружимося.
Обличчя Гергея спохмурніло, очі зволожилися.
— Не будеш ти моєю дружиною, Віцушко.
— Чому це не буду? — ображено запитала дівчина.
— Ти ж тепер знаєшся тільки з королями і герцогами. Тебе не віддадуть за такого простого хлопця, як я.
— Скажеш таке! — пирхнула дівчина.— Ти думаєш, що я пнуся за вельможами. Королева теж якось сказала, щоб я любила малого королевича, і за це вона підшукає мені гарного жениха. А я відповіла їй, що вже маю нареченого.
І навіть назвала твоє ім'я і сказала, що Балінт Терек — твій прийомний батько.
— Так і сказала? А вона що?
— Так сміялася, що мало не впала зі стільця.
— Вона теж тут, у саду?
— Тут. Он вона, у білій сукні.
— Ота?
— Еге ж. Правда, гарна?
— Гарна. Але я думав, вона ще краща.
— Ще краща? То що, по-твоєму, вона не дуже вродлива?
— У неї на голові й корони немає.
— Якщо хочеш, можеш з нею побалакати. Вона дуже мила жінка, тільки угорської мови не розуміє.
— А яку ж вона розуміє?
— Вона розмовляє польською, німецькою, французькою, латиною, тільки угорської не знає. Твоє ім'я вимовляє теж по-своєму: Керке...
— А про що мені з нею балакати? — відмахнувся Гергей.— По-німецькому я знаю лише кілька слів. Ти краще скажи мені, Віцушко, як нам з тобою побачитись, коли ще раз трапиться приїхати в Буду?
— Як побачитись? Я просто скажу королеві, щоб тебе впустили.
— І вона звелить пускати?
— Авжеж. Вона мене любить і все мені дозволяє. Навіть свої парфуми мені дає. Понюхай лишень рукави моєї сукні. Правда, гарний запах? Усі королеви так напахчені!.. А ще показала мені свій молитовник. Там такі гарні малюнки! Є і діва Марія в синій шовковій сукні посеред троянд. Ти б тільки побачив!
З-під липи долинуло пронизливе вищання, наче хтось наступив кошеняті на хвіст. Ева здригнулася.