Мекчеї стояв спиною до них.
— Хто цей грубіян? — запитав Гергей, киваючи на Мекчеї.
— Він непоганий хлопець,— відповів Золтаї,— тільки трошки задерикуватий.
— Я цього просто так не залишу! — сказав Гергей і ляснув Мекчеї по плечу.
— Послухай-но, пане...
Мекчеї обернувся.
— Опівночі на площі Святого Дьердя ми можемо познайомитися ближче! — Гергей ударив по руків'ю шаблі.
— Я прийду туди,— коротко відказав Мекчеї.
Золтаї похитав головою.
У залі наче вітерець повіяв. Люди заворушилися. Двоє охоронців з алебардами, або, як їх тоді називали, двірцеві, зайшли у двері, за ними рушило кілька придворних вельмож: гофмейстер, камергер і піп у чорній сутані — очевидно, священик придворної церкви, слідом чотири юних пажі. І нарешті з'явилася королева, за нею йшли чернець, Балінт Терек, Вербеці, Орбан Ватяні і старий Петрович.
Гергей, розпашівши, дивився на двері. Він сподівався, що до залу ще хтось зайде. Напевне, думав, коли у чоловіків-вельмож є пажі, то королеву мають супроводжувати пажі-дівчата. Але жодної дівчинки-пажа він не побачив.
Королева була в жалобному вбранні з вуаллю. На голові в неї виблискувала тоненька діамантова корона.
Вона сіла на трон, позаду неї стали два її охоронці, а поруч — вельможі. Королева окинула поглядом і щось пошепки запитала в ченця, затим зручніше вмостилася на троні.
Чернець подав знак тим, що стояли біля дверей.
До зали зайшов посланець турецького султана — ставний чоловік у білій шовковій одежі, прикрашеній золотою бахромою. Переступивши поріг, він низько вклонився. Затим швидкими кроками підійшов до килима, розстеленого перед троном, і впав ниць, простягнувши вперед обидві руки.
Разом з посланцем увійшло десятеро смуглявих черкеських хлопчиків в одежі лимонного кольору — щось на зразок пажів. Вони теж підбігли швиденько, як і їхній ага. Хлопчики несли скрині, накриті фіалковим оксамитом. Поставили їх ліворуч і праворуч від посланця, а самі впали ниць позаду скринь.
— Ласкаво просимо, Алі-ага! — мовила королева латиною. Її голос ледве лунав — чи від того, що в неї слабкі легені, чи тому, що її жіноча душа трепетала, як осиковий листок.
Посол підвівся, і тільки тоді всі побачили, який це вродливий араб. Років йому було близько сорока.
— Всемилостива королево! — мовив він латиною хрипкуватим голосом.— Я приніс твоєму трону вітання від могутнього падишаха. Він просив прийняти його так само прихильно, як коли б це він сам його зараз передавав.
За його наказом пажі підняли віка скринь, і ага став діставати з них блискучі золоті ланцюжки, браслети, шовкові й оксамитові тканини, чудову шаблю й булаву, оздоблену дорогоцінним камінням.
Все це він поклав на килим до ніг королеви.
На блідому обличчі королеви заграв ніжний рум'янець.
Ага відкрив ще одну маленьку кришталеву скриньку в мереживній срібній оправі й простягнув її королеві. У скриньці блищали каблучки — найкращі зразки скарбів казкового Сходу. Королева зі щирим захопленням розглядала чудесні витвори.
— Ваша величність, шаблю й булаву мій господар шле його величності королевичу,— вів далі Алі-ага.— На подвір'ї стоять три чистокровні арабські скакуни. Два з них — це подарунок від синів султана. Вони теж приїхали і шлють братній поцілунок його королевській величності маленькому Яношу Жигмонду. Може, премилостива королева має бажання глянути на цих скакунів? Я прив'язав коней у такому місці, щоб їх можна було побачити з вікна.
Королева підвелась і разом з вельможами величаво підійшла до вікна, що виходило на подвір'я. Коли вона проходила повз Гергея, він відчув тонкий аромат жимолості; так само була напахчена і Віцушка.
Охоронець відсунув важку портьєру, що закривала вікно, й до зали увірвалося сонячне проміння. Королева глянула вниз, приклавши дашком долоню до очей.
Там стояли три прекрасних невисоких скакуни в дорогій східній збруї, оздобленій золотом. Довкола них юрмився двірцевий люд, порозкривавши роти від зачудування.
Королева перемовилася кількома словами із ченцем.
Чернець повернувся до посла:
— Її величність зворушена і з вдячністю приймає подарунки милостивого султана, а також подарунки принців. Передай своєму повелителю, милостивому султанові, щоб він визначив час, коли зможе прийняти наших посланців, які передадуть всемогутньому падишахові вдячність від їх величності королеви й королевича.
Королева кивнула головою і вже зібралася йти у свої покої. Одначе ага ще не все сказав: