— Усі ці подарунки,— мовив він з тонкою усмішкою,— всемогутній падишах посилає тільки як символ того, що він вважає королевича Яноша Жигмонда своїм сином, а всемилостиву королеву — своєю донькою. Найбільшою радістю для нього було б глянути на його величність маленького короля і вшанувати батьківським поцілунком сина свого друга-небіжчика.
Королева зблідла.
— Із цієї причини,— вів далі посол,— всемогутній падишах просить всемилостиву королеву посадити малолітнього короля разом з нянькою в карету і відпустити до нього в супроводі належного почту.
І він наголосив «належного почту». Тоді цього ніхто не зрозумів. Все стало зрозумілим тільки наступного дня.
Королева пополотніла і відкинулася на спинку трона, щоб не зомліти.
По залі пройшов гомін жаху.
Гергей похолов.
— Що він сказав? — пошепки запитав Мекчеї.
— Я не розібрав,— відповів Золтаї і звернувся до Гергея:— А ти зрозумів? Ти, мабуть, краще знаєш латину?
— Я зрозумів,— відповів Гергей,— я поясню тобі.
Та перше ніж він устиг вимовити хоч слово, знову залунав голос турецького посла:
— Нема підстав чогось боятися. Всемогутній падишах страшний тільки для своїх ворогів, а для добрих друзів він добрий друг. Між іншим, всемилостива королево, він і сам би приїхав засвідчити свою повагу й доброчинність, але закони нашої віри забороняють це.
Він перервав свою промову, чекаючи відповіді ченця або королеви. Проте ніхто не зронив ні слова.
— Далі,— провадив турок,— мій повелитель, всемогутній султан, висловлює бажання, щоб його величність Яноша Жигмонда супроводжували всі вельможі, які уславилися, захищаючи Буду. Він хотів би познайомитися з угорськими героями, бо всіх їх вважає і своїми героями.
Коли й ці слова лишилися без відповіді, він вклонився і сказав:
— Я виконав доручення всемогутнього падишаха й тепер чекаю милостивої відповіді.
— Відповідь ми дамо о третій годині по обіді,— відповів замість королеви чернець Дьєрдь.— Його величність падишах буде задоволений нашою відповіддю.
Королева встала, кивнула Балінту Тереку і, коли той підійшов до трона, сперлася на його руку. Видно було, що вона ледве тримається на ногах.
16
Алі-ага обійшов за час обіду всіх вельмож. Він встиг побувати у ченця Дьєрдя, Балінта Терека, Петера Петровича, який був не лише родичем малолітньому королеві, але і його опікуном. Затим турецький посланець навідався до пана Вербеці, Орбана, Ватяні і до Яноша Подманицькі.
Всім подарував дорогі кафтани, супроводжуючи подарунки солодкими промовами.
Найрозкішніший кафтан дістався Балінту Тереку. Він сягав аж до кісточок і був пошитий з важкого жовтого шовку. Решта кафтанів мали однаковий фіалковий колір і шовкову підкладку жовтогарячого кольору. Тільки один Балінтів кафтан мав колір соняшника і білу шовкову підкладку. Золотий пояс, зітканий із золотих ниток, був настільки тонко зроблений, що на його виготовлення пішло, мабуть, ціле людське життя. Від коміра до пояса виблискували золоті, прикрашені діамантами гудзики.
Коли всі домочадці позбігалися, щоб глянути на дивовижний подарунок, Балінт Терек з усмішкою похитав головою:
— На ковдру згодиться! — І обличчя його споважніло.— Збирайтеся в дорогу! По обіді їдемо додому!
О третій годині він знову приїхав у королівський палац. Вельможі вже чекали на нього в залі бібліотеки.
— Королева не погоджується,— повідомив чернець Дьєрдь.— Благаю тебе, поговори з нею.
Балінт Терек знизав плечима.
— Я прийшов попрощатися.
Вельможі отетеріли.
— Що тобі прийшло в голову!
— Я відчуваю грозу і хочу вернутись додому.
— Ти ставиш на карту долю країни!— дорікнув йому Вербеці.
— Хіба її доля залежить від мене?
— Не можна гнівити султана.
— Що ж, заради його веселощів я маю підставляти йому свою голову?
— Ти зовсім з'їхав з глузду! — Вербеці сердито знизав плечима.— Хіба не тобі він подарував найкращого кафтана? Чи не тебе він обнімав найласкавіше?
Балінт Терек обіперся об підставку великого голубого глобуса і, замислено киваючи головою, промовив:
— Хитрий птахолов солодко насвистує тій пташці, яку найбільше вподобав.
Придворний розчинив двері, подаючи знак, що королева вже чекає панів.
У покоях королеви поточилась довга й болюча суперечка. Королева боялася відпускати свого синочка. Вельможі наполягали скоритися, бо якщо вона відмовиться виконати прохання султана, то поставить під загрозу долю всієї країни.