— Дивлюся, яка ти вже доросла й гарна!
— Я чую це і від королеви. Вона каже, що тепер я стаю дорослою панною. Руки й ноги в мене вже не ростимуть. Бо у дівчаток руки й ноги ростуть тільки до тринадцяти років. І ти теж став красенем, Гергею.
Вона зашарілася і затулила обличчя руками.
— Ой, що це я за дурниці верзу! Не дивися на мене так. Мені соромно.
Юнак теж збентежився. Він почервонів аж по самісінькі вуха.
Кілька хвилин вони мовчали. На сухій гілці липи защебетала якась пташка. Може, вони її слухали? Де там! Зараз їх хвилювала краща пісня — та, яка звучала в їхніх серцях.
— Дай мені руку,— сказав Гергей.
Дівчина охоче простягнула руку.
Юнак взяв її, і Віца з нетерпінням чекала, що він скаже. А Гергей мовчав і не зводив з неї закоханого погляду. Раптом він повільно підняв руку дівчини і поцілував.
Ева знітилася ще більше.
— Який гарний сад! — мовив Гергей, аби тільки щось сказати.
І знову запала мовчанка.
З гілки впав листок і злетів до їхніх ніг. Вони глянули на нього, потім юнак сказав:
— Усе закінчено.
Він сказав це так скрушно, що дівчина перелякано глянула на нього.
Гергей підвівся.
— Ходімо, Віцо, бо матиму клопіт, якщо мій господар уже вийшов з палацу.
Вона підвелася, знову взяла Гергея під руку й притиснулася до нього всім тілом. Кілька кроків вони пройшли мовчки. Тоді дівчина запитала:
— А чому ти сказав, що все закінчено?
— Бо так воно і є,— відповів Гергей.
І вони обоє притихли. Гергей, зітхнувши, промовив:
— У мене таке відчуття, що не будеш ти моєю дружиною.
Віца здивовано глянула на нього й сказала:
— А мені здається, що буду.
Юнак зупинився, заглянув дівчині просто в очі.
— Ти мені обіцяєш?
— Обіцяю.
— Можеш поклястися?
— Клянуся.
— А якщо твої батьки захочуть підшукати тобі когось іншого? Якщо сама королева знайде тобі іншого жениха?
— Я скажу їм, що ми вже заручилися.
Вони знову пройшли через усі зали. Коли підійшли до дверей, що виходили в коридор, Віца прошепотіла:
— Поки турки у нас, ми не зможемо зустрічатися, хіба що при одній умові, якщо ти приходитимеш в палац з паном Балінтом. Тоді стань ось тут, біля печі, і я прийду до тебе.
Гергей узяв Еву за руку. Дівчина відчула, що рука його тремтить.
— Можна поцілувати тебе? — запитав Гергей.
Раніше вони цілувалися, не питаючи згоди. Тепер Гергей відчував, що Ева уже не та дівчина, яку він любив у Керестеші як свою рідну сестричку. Дівчина теж відчула якусь зміну і зашарілася.
— Поцілуй,— відповіла вона, щасливий серйозна, і підставила не щічку, як раніше, а вуста.
18
О четвертій годині пополудні малолітнього короля одягли в дорогу. У дворі вже чекала позолочена карета, що мала відвезти його в Обудайську долину, де розташувався турецький султан.
Але королева до останньої хвилини не хотіла відпускати синочка. Вона обхопила голівку руками й заплакала.
— У вас немає дітей! — сказала вона.— І в тебе немає, чернець Дьєрдю, і в тебе, Подманицькі. І в Петровича їх немає. Ви не можете зрозуміти, як матері відпустити своє дитя в лігво тигра! Хто знає, чи повернеться він звідти? Терек! Не покидай мене! Дитину я доручаю тобі! Ти й сам батько і знаєш, як батьківське серце переживає за долю своєї дитини. Бережи його, як рідного сина!
Забувши про свій сан, вона впала на коліна перед Балінтом Тереком зі словами «Не покидай мене!». Благально простягнула до нього свої руки.
Ця сцена потрясла всіх присутніх.
— Ради бога, ваша величність! — вигукнув чернець Дьєрдь і допоміг королеві піднятися.
— Ваша величносте,— заявив глибоко зворушений Балінт Терек,— я поїду з королевичем! Клянуся, якщо хоч волосина впаде йому з голови, моя шабля сьогодні ж умиється кров'ю султана!
Табір султана розташувався під Обудою. Його розкішне потрійне шатро стояло на місці теперішньої Царської купальні (Часарфюрдо). Одна тільки назва, що шатро, а насправді це було щось на зразок палацу, спорудженого з дерева і цупкої тканини. Всередині шатро ділилося на зали і світлички, зовні блищало від позолоти.
Близько п'ятої години пополудні угорські посли вирушили в дорогу з королівського палацу. Попереду скакав загін гусарів, за ними рухались витязі вельмож і пажі з подарунками. Султанові везли скарби зрадника батьківщини Тамаша Борнемісси, що був у змові з німцями. Позаду їхав загін двірцевої варти, різна придворна челядь і відбірні ратники вельмож. А за ними — вже самі вельможі, серед яких виділявся чернець Дьердь у білій сутані з каптуром. Поряд з синім мереживним вбранням Балінта Терека біла сутана ченця здавалася величною. Вельможі оточували позолочений екіпаж королевича, запряжений шестіркою коней. В кареті сиділи дві придворні дами й нянька. На колінах у неї підстрибував одягнений у біле шовкове вбрання рожевощокий король.