Посольство проїжджало між шатрами і рядами турецьких воїнів. Невдовзі з'явився пишний гурт беїв і пашів, що виїхали зустрічати королевича.
Якби хтось спостерігав згори цей похід, міг би подумати, що на великому квітучому лугу йдуть назустріч один одному ряди різнокольорових тюльпанів.
Люди зустрілися, зупинились, вклонились одні одним, тоді, змішавшись, рушили далі берегом Дунаю, на північ, туди, де з-поміж наметів вирізнялося зелене потрійне шатро, схоже на невеличкий палац.
19
Султан стояв перед своїм шатром. Обличчя його, як завжди, було рум'яне. Він усміхнувся і кивнув головою, коли чернець Дьєрдь виніс з карети голубооке, пухкеньке немовля.
Господар і гості зайшли в шатро.
Гергей теж зайшов слідом за своїм господарем. Їх зустріла приємна прохолода і тонкі пахощі троянд. Табірний сморід, від якого у спекотний день можна було зомліти, сюди не проникав. Решту членів почту вартовий у шатро не пустив.
Султан був у довгополому шовковому кафтані вишневого кольору, підперезаному білою шворкою. Кафтан пошили з такого легенького шовку, що крізь нього проступали навіть обриси рук. І подумати тільки, що від поруху цих худих рук тремтіла тоді вся Європа!
У шатрі султан взяв дитину на руки і з помітним задоволенням став розглядати королевича. Хлопчик усміхнувся і скубнув його за бороду. Султан із усмішкою поцілував дитя.
Вельможі зітхнули з полегкістю. Невже перед ними той самий кривавий Сулейман! Це ж добродушний батько родини! Погляд його ясний, усмішка щира. Ось хлопчик потягнувся рукою за блискучою діамантовою зіркою на тюрбані. Султан відчепив прикрасу і дав дитині. Затим він звернувся до своїх синів. Балінт і Гергей зрозуміли, що він сказав:
— Поцілуйте і ви маленького угорського короля!
Султанові сини підійшли ближче і, усміхаючись, поцілували хлопчика. Той весело засміявся.
— Приймете його своїм братом? — запитав султан.
— Авжеж,— відповів Селім,— адже ця дитина така мила, наче народилася в Стамбулі.
Гергей розглядав шатро. Які розкішні дорогі сині шовки! На підлозі товстий квітчастий синій килим. На стінах шатра округлі віконечка без шибок. Через одне з таких віконечок видно острів Маргіт. Під стінами шатра розкладено великі подушки для сидіння.
У шатрі не було нікого, окрім трьох угорських вельмож: ченця Дьєрдя, Вербеці й Балінта Терека та ще няньки й Гергея, якого вартовий, судячи з розкішного вбрання, прийняв за пажа королевича. Тут же стояли султанові сини, два паші й товмач.
Султан повернув королевича няньці, не зводячи з нього захопленого погляду, поплескуючи дитину по личку й погладжуючи його русяву голівку.
— Який гарненький, який міцненький,— сказав султан, кинувши погляд на товмача.
Товмач так передав його слова латиною:
— Милостивий султан зволив сказати, що дитина чарівна, мов янголятко, і квітне, як східна троянда, що розпустила свої пелюстки на світанні.
— Я радий, що зміг його побачити,— знову заговорив султан.— Відвезіть хлопчика королеві й передайте їй, що я буду йому замість батька, і що моя шабля оберігатиме маленького короля і його країну довіку.
— Його величність так тішиться,— пояснював товмач,— наче бачить свою рідну дитину. Він усиновлює хлопчика і простирає над ним свої могутні крила своєї влади. Перекажіть це її величності королеві, а також передайте їй наймилостивіше вітання падишаха.
Султан дістав з кишені гаманця з вишневого шовку і всунув його в руку няньці королевича.
Затим він ще раз поцілував дитину і помахав їй рукою.
Цим султан хотів показати, що його прохання виконано і гості можуть іти.
Угорські вельможі зітхнули з полегкістю. Нянька хутко вибігла з дитям із шатра. Решта теж вийшли на повітря. Там вельмож оточили паші й люб'язно запросили повечеряти разом з султаном. Частина почту нехай відвезе королевича і повернеться сюди.
— Проведи королевича додому,— кинув Балінт Терек Гергею, що стояв за його спиною, і зник у шатрі попід руку з якимось пашею.
Маленький король знову опинився в кареті. Правою ручкою він помахав пашам і угорським вельможам. Позолочена карета рушила в зворотню дорогу між двома рядами солдатів, що бурхливо вітали екіпаж.
20
Гергей скакав за каретою.
Цецеї, розмахуючи дерев'яним протезом, їхав в одному гурті із старшими, молодь трималася позаду. Гергей скакав слідом за Золтаї і Мекчеї, поруч з рудим товстим хлопцем, з яким він познайомився ще на початку дороги.