— Негідники! — крикнув Мекчеї й аж заскреготав зубами.
Фюр'єш мало не заплакав від злості:
— Якби мій пан лишився у фортеці, ніколи б цього не трапилось!
Тільки-но музика стихла, всі знову закричали в один голос:
— Гей, панове! Виходьте! Турки захопили Буду!
Але ніхто не вийшов. Небо затягнулося хмарами. Пішов дощ — і лило майже півгодини. Чорні хмари мчали на південь, наче військо, що тікає від переслідування.
Нарешті опівночі вельможі почали виходити з шатра. Веселі, збивши шапки набакир, юрмилися вони біля входу. Дорогу їм освітлювали довгі ряди смолоскипів, що, звиваючись, наче дві вогненні змії, вели аж до воріт Буди. Свіже після дощу повітря змішалося з димом і чадом від смолоскипів.
Уже й Мартонфальваї підійшов до шатра. Бостанджі дозволили угорцям, які стояли зовні, зійтися з тими, хто був у шатрі.
Мартонфальваї викликав конюхів по іменах. Вельможі по черзі сідали на коней.
При світлі смолоскипів видно було, як спохмурніли й зблідли їхні розчервонілі обличчя.
З-поміж них наче примара виділявся своєю білою сутаною чернець Дьєрдь.
— Не плач! — гримнув він на Фюр'єша, що скакав поруч.— Не вистачало, щоб усі бачили, як ми плачемо!
Поодинці, по двоє, по троє мчали вельможі до Буди по дорозі, освітленій смолоскипами.
Гергей усе ще не бачив Балінта Терека.
Мартонфальваї стояв поряд з ним і теж тривожно дивився на двері шатра, звідки падала смуга червоного світла.
Останній вельможа, який покинув шатро, був Подманицькі. Двоє турків підтримували його попід руки, вони ж підсадили його на коня.
Потім появилось ще кілька строкато одягнених слуг-сарацинів. І більше нікого.
Завіса на шатрі опустилася, затуливши червоне світло.
— А би чого тут чекаєте? — запитав їх череватий турок із страусовим пір'ям на тюрбані.
— Чекаємо нашого пана Балінта Терека.
— А він хіба ще не вийшов?
— Ні.
— Мабуть, з ним ще розмовляє наш милостивий падишах.
— Ми його почекаємо,— заявив Мартонфальваї.
Турок знизав плечима і пішов.
— Я більше чекати не можу,— захвилювався Гергей.— Опівночі мені треба бути в Буді.
— Тоді ти їдь, братику,— сказав Мартонфальваї,— і, якщо знайдеш в моєму ліжку якогось турка, викинь його геть.
Він сказав це жартома, але Гергею було не до сміху. Він попрощався з Мартонфальваї і поскакав до Будайського замку.
Місяць освітлював шлях на Буду. Турецькі вартові, озброєні списами, навіть не глянули на Гергея. Поодинці люди могли ще заходити і виходити з фортеці. Хто знає, що буде завтра! Чи не виженуть завтра всіх угорців із замку.
Всередині фортеці Гергей пустив коня чвалом. Він побачив, що біля кожного будинку стоять яничари із списами. На всіх вежах теліпалися бунчуки, увінчані півмісяцем, лише на храмі Богородиці ще вцілів позолочений хрест.
Гергей доїхав до площі Святого Дьєрдя і, на превеликий свій подив, нікого там не побачив.
Він об'їхав басейн. Ніде жодної душі. Тільки біля гармати вартував один турок із списом у руці.
Гергей зліз із коня і прив'язав його до колеса гармати.
— Що ти тут робиш? — гримнув на нього турок.
— Чекаю,— відповів йому турецькою Гергей.— Чи ти боїшся, що я вкраду твою гармату?
— Ну, ну...— вже лагідніше відповів топчу.— Ти що, турок?
— Ні.
— Тоді забирайся додому.
— Я маю тут сьогодні битися за свою честь. Потерпи трохи, прошу тебе.
Турок наставив на нього списа.
— Геть звідси!
Гергей відв'язав свого коня, сів на нього.
Хтось біг від Фейєрварських воріт.
Гергей упізнав Фюр'єша. Його рудувата чуприна майже світилася в темряві.
Гергей під'їхав до нього.
— Мекчеї жде тебе в домі пана Балінта,— мовив Фюр'єш, відхекуючись.— Ходімо, бо яничари забороняють розмовляти на вулиці.
Гергей зліз із коня.
— Як же це сталося, що нас так підло ошукали? — запитав він.
Фюр'єш тільки знизав плечима.
— Вони все хитро й підступно зробили. Поки ми з малим королем були в таборі у султана, яничари поодинці пробрались у фортецю і прикинулись, наче цікавляться нашими будівлями. Ходили, роздивлялися. І набиралося їх дедалі більше й більше. Коли ж вони заполонили всі вулиці, засурмила сурма — яничари вихопили зброю і всіх загнали в будинки.
— Песиголовці!
— Так легко фортеці захоплювати.
— Мій пан ще раніше казав...
Вікна палацу були відчинені, в покоях горіло світло. З вікна на другому поверсі висунулося дві голови.