Якийсь стрункий паж у червоній суконній шапці крикливо пояснював цікавим:
— Я стою тут з самого початку. Знаєте, тут навіть яловичину смажать не так, як десь-інде.
Гарячий подих вогню рум'янив обличчя присутніх.
Незабаром і Гергей розчервонівся. Він стояв у юрбі, неуважно слухаючи розповіді пажів.
— Вони, знаєте, ціле теля зашили у вола,— повідомив хлопець.— А в теля засунули вгодованого індика, а в індика — куріпку.
— А в куріпку? — поцікавився недолугий з вигляду паж з червоними вухами.
— А в куріпку, брате,— зневажливо відповів оповідач,— поклали гусяче яйце. І віддадуть його такому, як ти.
Усі розреготалися. Юний паж присоромлено відступив назад і розчинився у гурті.
Через півгодини кухар витягнув гачки і дістав з бика напівзасмаженого індика.
Приємний запах майорану вдарив у ніс, збуджуючи апетит навіть у тих, кому й не хотілося їсти.
Індик ще не засмажився. Знову підгребли жару під тушу і закрутили рожен.
Вся ця метушня уже не цікавила Гергея. У його господаря була ще більша кухня, і в замку смажили биків частіше, ніж у палаці ердейської королеви.
Гайдук приніс із кухні свіжу хлібину. Пажі вихопили її в нього і розламали на кусні.
Балакучий стрункий паж у червоній шапці дав і Гергею кусень. Той не відмовився, бо зголоднів.
Бачачи, як наминають хліб пажі, кухар зупинив рожен, витер лезо ножа, що висів у нього за поясом на ланцюжку, і відрізав обидва вуха бика. У відповідь пролунали веселі, вдячні вигуки.
Гергей їв усмак — господарі-румуни дали йому в обід тільки чорного хліба й лемішки. Пажі роздобули десь і кубок вина. Гергей теж випив. Затим подав руку пажеві, який хоч і не був з ним особисто знайомий, все ж почастував і його.
— Петер Борнемісса,— відрекомендувався, підкручуючи вусики.
Парубок теж назвав себе, але обидва не розчули один одного. Тим часом кубок знову повернувся до них по колу. Гергей ще не вгамував спрагу, тож добряче хильнув з кубка. Не встиг він відняти кубок від рота, як з гурту виринув Мекчеї і покликав товариша.
Вони спустилися в сад. Дерева й кущі вже були огорнуті темрявою. Шум і гамір з подвір'я сюди ледве долітав.
Мекчеї зупинився біля куща бузини.
— Я поговорив з Евою. Очі в неї заплакані. Вона благала і батька, і матір не віддавати її заміж за Фюр'єша, а почекати і віддати за тебе. Але її батьки геть засліплені розкішшю двору, добротою королеви і щедрістю ченця Дьєрдя — вони втішали доньку тим, що, мовляв, самі теж побралися не з кохання, а все-таки звикли одне до одного.
Гергей слухав його, затамувавши подих.
— Тому Ева й плакала,— вів далі Мекчеї.— Вона любить тільки тебе, це ясно.
— І обвінчається з Фюр'єшем?
— Навряд. Вона каже, що хоче зустрітися з тобою і поговорить з королевою.
— А чому вона не сказала їй раніше?
— Її не питали. Королеви звикли чинити, як їм заманеться, знаючи, що ніхто не посміє їм перечити. До того ж і ти не давав знати про себе. Дівчина не знала навіть, чи ти живий, чи помер.
— А якщо королева не дозволить?
— Тоді вона завтра перед вівтарем скаже: «Ні!» Ото буде веремія! Королева, звичайно, розсердиться і прожене її, і Ева вернеться додому в Буду. А з часом ти одружишся з нею.
— Але тоді її не віддадуть за мене.
— Чому б не віддали? Але давай краще поговоримо не про те, що буде через чотири роки! Ева просила переказати, що прийде сюди опівночі, але якщо випаде можливість, то й раніше. Тут десь є якась теплиця. Чекатимеш її там. Вона не піде спати доти, поки не побачиться з торбою.
Теплицю знайшли швидко. Всередині горів смолоскип, і садівники збирали салат і зелену цибулю. Вони підозріло зиркали на прибульців, але не сказали ні слова, вирішивши, що це хтось із гостей.
— Гергею,— рішуче сказав Мекчеї,— я зараз піду, а ти прикинься хворим або п'яним. Примостися де-небудь у куточку і чекай свою наречену. Можливо, я теж прийду разом з нею.
І Мекчеї пішов.
Гергееві і справді здавалося, ніби він п'яний. Чи то вино вдарило йому в голову, чи надмірне збудження? В серці і в голові пекло, він відчував якусь гарячу злість і стискав кулаки.
Пройшовся теплицею поміж лимонними кущами, кактусами, фіговими деревами. Нетерплячка не давала йому спокою, він ходив туди й сюди. Не витримав і вийшов надвір. Насунув шапку на обличчя, стиснув ефес шаблі і помчав у палац.