— Де тут кімната батьків нареченої? — спитав він у людей, що стояли в коридорі.
Слуги підказали йому, як туди пройти.
На білих дверях, як і на всіх дверях у палаці, висіла чорна табличка, а на ній крейдою виведено прізвище гостя, який займав кімнату.
Старий Цецеї сидів за столом в одній сорочці. Його дружина втирала йому у сиве волосся розмаринову олію.
Гергей не поцілував руки своїм прийомним батькам, а тільки вклонився, витримавши їхні холодні погляди.
— Батьку...— почав Гергей і, відчувши, як не до речі зараз це звертання, поправився: — Ваша милість! Не сердьтеся, що я тут. Я прийшов не на весілля, мене тут ніхто не побачить. І не для того я приїхав сюди, щоб нагадати вашій милості про обіцянку, яку ви дали, коли я визволив маленьку Еву від турків...
— Чого тобі треба? — прохрипів старий Цецеї.
— Я хочу тільки шанобливо запитати,— вів далі Гергей,— чи знаєте ви, що Віца не любить цього...
— А яке тобі до цього діло! — накинувся на нього старий.— Що ти тут погрожуєш мені! Ану забирайся звідси!
Гергей склав руки на грудях.
— Невже ви хочете занапастити свою єдину доньку?
— Як ти смієш питати в нас звіту! Негіднику! Кріпосний холопе! — скипів старий, міняючись в обличчі.
Він схопив зі столу свій дерев'яний протез і вже хотів був ударити ним Гергея, але дружина втримала його і обернулася до юнака:
— Іди звідси, синку! Не руйнуй щастя нашої дитини! Ви своїм дитячим розумом гадали, що кохаєте, одне одного, але, бачиш, отой молодий чоловік вже лейтенант...
— Я теж буду лейтенантом!
— Коли ним ти будеш, а він уже лейтенант. Сама королева благословила цей шлюб. Ради бога, прошу тебе, іди звідси!
Гергей благально, подивився на жінку.
— Фюр'єш — боягузливий блюдолиз! Віца любить мене. Вона зможе бути щасливою тільки зо мною! Ви розіб'єте її серце!.. Почекайте трохи, поки я зможу одружитися з нею. Клянусь, що я буду гідною людиною! — На його очах блищали сльози. Він упав перед старими на коліна.
Цецеї підхопився із стільця.
— Забирайся, поки не вигнав тебе стусанами!
Гергей підвівся, мотнув головою, наче відганяв від себе поганий сон.
— Пане Цецеї,— мовив він твердо, суворо,— з цієї хвилини ми з вашою милістю не знаємо один одного. Я пам'ятатиму тільки про те, що золоті дукати, на яких запеклася кров моєї матері, зберігаються у вас.
— Триста п'ятнадцять дукатів!— заверещав старий.— Віддай йому ці гроші, жінко. Віддай, навіть якщо в нас, окрім цього, більше нічого не залишиться!
Сказавши це, він зірвав із себе шкіряний пояс і висипав з нього золото.
Його дружина відрахувала на столі гроші — спадщину Гергея, точніше, його бойову здобич. Гергей сховав гроші в кишеню.
Постояв ще якусь мить. Можливо, він думав, чи не треба йому за щось подякувати — ну, хоч би за те, що вони зберегли його скарб. Але ж берегли вони не для нього, а для своєї доньки!
Він мовчки вклонився і вийшов.
Блідий, як смерть, побрів юнак коридором. Назустріч ішли святково одягнені гості, і він раз у раз притискався до стін, даючи їм дорогу.
Та ось його погляд упав на двері навпроти себе, на яких стояло прізвище Мекчеї.
Він зайшов у кімнату. Там не було нікого. На столі горіла свічка. Гергей впав на ліжко й заплакав. Чому він плакав? Цього він і сам не знав. Кишені його набиті грошима. В цю хвилину він став багатою і вільною людиною. І все ж юнак відчував себе покинутим сиротою.
Скільки образ, зневаги довелося йому стерпіти!
«Клятий старий! Чи в тебе й серце дерев'яне?»
Веселі звуки рогу пролунали в палаці — гостей запрошували до вечері.
У коридорах відчинялись і зачинялись двері, мармуровими плитами зацокотіли каблуки.
Потім настала тиша, і двері в кімнату відчинилися.
— Мекчеї...— тихо озвався ніжний голос.
Гергей підхопився.
Перед ним стояла Ева у рожевій шовковій сукні. Якусь мить вона стояла приголомшено, а затим почувся тихий зойк, і молоді впали одне одному в обійми.
— Ево! Моя Евіцо!
— Гергею!
— Ти поїдеш зі мною, Ево?
— Хоч на край світу, Гергею!
За святковим столом зібралося близько сімдесят осіб. Здебільшого придворна знать, решта — родичі нареченого, запрошені на весілля.
Королева з синочком сиділа гордовито на чільному місці. Обоє в зеленому оксамитовому вбранні. За їхньою спиною на стіні висіли вінки, сплетені у вигляді корони. Ліворуч від королеви сидів чернець Дьердь, а поряд з королевичем — наречена і її мати, навпроти нареченої — жених. Вечеря розпочалася спокійно і тихо. Гості перемовлялися пошепки.