Ввечері вони вже були в Гунядській фортеці. Янчі чекав на них з вечерею. (Він уже кілька днів чекав їх то з обідом, то з вечерею).
За столом сидів і священик фортеці — хворобливий літній чоловік з довгими вусами, який помалу зістарився в тиші замку разом з липами.
— Я запросив сюди превелебного пана, щоб він повінчав вас,— сказав Янчі Терек.
— Ми вже повінчалися! — весело вигукнув Гергей.
— Як?
— Ми здійснили таїнство шлюбу перед лицем господнім.
— Коли? Де?
— Сьогодні в лісі.
— У лісі?
— Так. Ми вчинили, як Адам і Ева. Чи, може, цей шлюб незаконний?
Священик дивився на них з жахом.
— Що таке? — обурився Мекчеї.— Якщо господь хоче благословити шлюб, він може обійтись і без попа!
Священик похитав головою:
— Може. Та тільки свідоцтва про шлюб вам не дасть.
Гергей знизав плечима:
— А ми й без посвідчення знаємо, що одружені.
— Правильно,— кивнув піп.— Та от онуки ваші про це не знатимуть.
Ева почервоніла.
Гергей почухав собі за вухом. Крадькома глипнув на Еву. Тоді звернувся до священика.
— А ви, пане превелебний, не змогли б нас повінчати?
— Чому ні.
— Навіть без дозволу батьків?
— Доведеться. У священному писанні не сказано, що для одруження потрібен дозвіл батьків.
— Тоді повінчайте нас заради свідоцтва.
Вони перейшли в капличку і за кілька хвилин відбулося їх вінчання. Священик записав їхні імена в церковну книгу. Свідками підписалися Янчі Терек і Мекчеї.
— Метричну виписку про шлюб я вишлю батькам,— пообіцяв священик, коли вони знову сіли до столу.— Помиріться з ними.
— Ми й самі цього хочемо,— відповіла Ева.— Але для цього треба перечекати зо два місяці.— І запитала Гергея: — А де ми проведемо ці два місяці, мій любий повелителю?
— Ти, дорога моя дружинонько, побудеш тут, у замку Гуняді, а я...
— Ми можемо їй усе сказати,— втрутився Янчі Терек.— Адже ви тепер єдине ціле і між вами не повинно бути таємниць. Нехай і наш священик знає. Принаймні якщо з нами трапиться якесь лихо, він зможе повідомити про це мою матусю.
— Тоді знай, дорога дружинонько,— сказав Гергей,— що ми вирішили податися в Константинополь і зупинила мене тільки звістка про те, що тебе збираються видавати заміж. Ми втрьох дали священну клятву, що поїдемо визволяти нашого батька милостивого, пана Балінта.
— Якщо пощастить,— докинув Янчі Терек.
Молода жінка серйозно й уважно слухала свого чоловіка. Потім, схиливши голову набік, сказала:
— Не пощастило вам зо мною, дорогий мій чоловіче. (Відтоді як вони побралися, вона зверталася до Гергея то на «ти», то на «ви»). Я залюбки прочекала б ті два місяці в цьому чарівному замку, але хіба я не поклялася сьогодні двічі, що всюди й завжди я буду разом з вами?
— Невже й ти наважишся поїхати з нами?
— Я, здається, їжджу верхи не гірше будь-кого з вас!
— Але ж, ангеле мій, це не прогулянка верхи, а небезпечна дорога!
— Я і фехтувати вмію — мене навчив італійський майстер. Я стрілою можу влучити в зайця. А з рушниці поцілю і в пташку.
— Золото, а не жінка! — захоплено вигукнув Мекчеї, піднімаючи келих.— Я тобі щиро заздрю, Гергею!
— Гаразд, гаразд,— нахмурився Гергей.— Але ж такі панянки, як ти, звикли спати в мереживній постелі.
— А в дорозі я не буду жінкою,— відповіла Ева.— Сюди я теж приїхала у чоловічому одязі і з вами поїду в ньому. Як швидко ви вже пошкодували, ваша милість, що одружилися зі мною! Превелебний отче, негайно розлучіть нас, бо цей чоловік глузує з мене: хоче кинути молоду дружину першого ж дня!
Проте священик був зайнятий іншою справою: він узявся до каплуна, старанно відділяючи м'ясо від кісток.
— Церква не розриває шлюб! — сказав він.
— Але ж ти не знаєш турецької мови,— не вгавав Гергей.
— Я вивчу дорогою.
— Ми теж її вчитимемо,— сказав Янчі.— Це не так важко, як здається. Наприклад, по-турецьки «яблуко» — «ельма», по-угорськи — «алма»; по-турецьки «моє» — «бенім», по-угорськи — «енем»; «баба» (батько) — по-нашому «папа»; «пабуч» (пантофлі) — «папуч»; «дюдюк» (дудка) — «дуда»; по-турецьки «чапа» (кирка) — по-угорськи...
— Чакань! — вигукнула, сплеснувши у долоні, Ева.— Я і гадки не мала, що вмій по-турецьки!
Слуга, який подавав обід, пошепки сказав Мекчеї, що внизу якийсь чоловік дуже проситься до них. Назвав себе Матяшем.
— Матящ? Що за Матяш?
— Прізвища він не сказав.
— Він шляхетного походження чи селянин?
— Схоже, що слуга.