— Шаркезі!
Зачувши угорське прізвище, п'ятеро вершників аж здригнулися.
З шатра виліз замурзаний циган років сорока п'яти. На ньому були ялові штани і синя сорочка. Штани на колінах були залатані червоним сукном. Під пахвою він тримав угорський доломан і накинув його тільки на ходу. Коли циган підійшов до старійшини, він уже встиг застібнути доломан, збив пилюку з штанів, пригладив п'ятірнею чуприну. Обличчя в нього було рябе.
— Проведеш панів витязів у місто й послужиш їм там іще кілька днів.
Гергей простягнув старійшині кілька срібних монет.
— Роздай їх малечі! Дякую за люб'язність.
— А що мені взяти з собою? — запитав Шаркезі турецькою мовою.
— Який-небудь інструмент для лагодження рушниць і кування коней, захопи також якісь ліки від ран, якщо в тебе вони є.
— Захоплю, мій пане.— І циган побіг до шатра.
— Ви не дуже стомилися, милостиві панове? — запитав старійшина. Заходьте до нас, відпочиньте. Ви вже їли сьогодні?
І він рушив посеред незнайомців до свого шатра, яке стояло під крислатим буком і помітно виділялося серед решти шатрів своїм червоним кольором.
Дружина старійшини постелила на траві три невеличких пістрявих килимки. Дочка взялася їй допомагати, навіть не скинувши вуалі, в якій недавно танцювала.
— У нас є сир, яйця, рис, масло, хліб,— запропонувала жінка.— Можемо засмажити й курчат, якщо є час почекати, витязі-красені.
— Ми почекаємо,— відповів Гергей.— Бо ми й справді зголодніли. А поспішати нам особливо нікуди.
Довкола них з'юрмилися циганки. Кожна пропонувала погадати. Стара циганка вже й присіла й почала підкидати квасолинки в решеті.
Гергей помацав у кишені.
— Прошу тебе,— сказав він старійшині.— У нас немає ніякого бажання гадати.
Старійшина підняв ціпок і крикнув жінкам, щоб вони забиралися геть.
П'ятеро мандрівників спокійно вмостилися на траві біля страв, які дружина старійшини поклала перед ними.
— Ви весело живете, як я бачу,— сказав Гергей старійшині, ковтнувши води з глечика.— Чи, може, у вас сьогодні свято, чи дівчата завжди так танцюють?
— Завтра п'ятниця,— відповів старійшина.— Хочуть заробити трохи біля Солодких вод.
З кожного слова цигана Гергей намагався добути якусь користь.
— Ми ще ніколи не були в Константинополі,— сказав він.— їдемо туди, щоб вступити у військо султана. А що то за Солодкі води?
— Так зветься місце гуляння турків на березі затоки Золотий Ріг. По п'ятницях туди з'їжджаються всі багаті турецькі родини. В такі дні і циганчатам перепадає кілька піастрів. Наші дівчата танцюють, старі жінки гадають.
— А ви не боїтеся за своїх дівчат?
— Чого боятися? Якщо їх візьмуть в одаліски, то тим краще. Але ж туркам потрібні білі жінки, переважно угорки. Буває, що й наші дівчата іноді потрапляють у гарем при дворі. Через те вони й танцюють тепер разом, може, завтра їх пустять у сераль.
Ева звернулася до Гергея:
— Як по-турецьки «вода»?
— Су, моє серденько.
Ева зайшла у шатро й сказала дочці старійшини:
— Су, су, рибонько.
Циганка відгорнула задню запону шатра. За нею відкривався вхід у простору й прохолодну печеру. Зі стелі просочувалася вода і краплинами падала додолу. Краплі видовбали в скелі маленьке озерце.
— Можеш скупатися, якщо хочеш,— запропонувала циганка і замість мила простягнула Еві шматочок глини.
Ева подивилася на дівчину. Циганка глянула у відповідь примруженими очима. Її погляд промовляв: «Який же ти гарний, юначе».
Ева усміхнулася і погладила дівчину по ніжній гарячій щоці. Циганка схопила Евину руку, поцілувала й вибігла.
Коли подорожні заглибилися в лісову гущавину, Гергей гукнув циганові-ковалю:
— Гей, друже Шаркезі! Було в тебе коли-небудь десять золотих?
Циган здивувався, почувши угорську мову.
— Було навіть більше, та тільки уві сні, перепрошую.
— А наяву?
— Одного разу справді було два дукати. Один я беріг два роки! Хотів віддати знайомому хлопчині, а тоді купив на ці гроші коня. Кінь здох. Тепер ні коня, ні золота.
— Якщо ти нам вірно служитимеш, то за кілька днів заробиш десять золотих.
Циган засяяв.
Гергей розпитував далі:
— Чому ти переїхав до Туреччини?
— Здоров'я мав міцне, і турки вмовляли йти до них у військо.
— Та ти ж ніколи не був силачем.
— Та я кажу не про руки, цілую ваші руки-ноги, а про дудку. Я на дудці вправно грав. Дударем я був і слюсарем, цілую ваші руки-ноги, тому турки весь час хапали мене. Привезуть і змушують працювати, а я завжди тікав.