Три безнадійно проіржавіли. Четверта була пошкоджена частково: десь із чверть її вмісту розтрощила несправна граната. Ми знайшли уламки корпусу, за якими можна було визначити, що вона з арсеналу «Наґіні».
Бляха-муха.
Третина антирадіаційної хімії пропала.
Запасне програмне забезпечення для половини автоматичних систем на завданні потрощено.
В робочому стані залишився один буй.
Повернувшись на каютну палубу, ми хутко всілися, постягували маски й посиділи в тиші, обдумуючи ситуацію. Данґрекська команда як протиударна каністра, щільно загерметизована навичками спецпризначенців і маорійськими бойовими чохлами.
А всередині — іржа.
— То що ви скажете всім іншим? — поцікавилась Амелі Вонґсават.
Я перезирнувся з Гендом.
— Геть нічого, — сказав він. — Ні хріна. Це залишиться між нами трьома. Спишемо все на нещасний випадок.
— Нещасний випадок? — явно вразилася Вонґсават.
— Він правильно каже, Амелі, — заговорив я в порожнечу, не перестаючи думати, шукаючи інтуїтивних здогадів, здатних наштовхнути мене на відповідь. — Якщо озвучити це зараз, користі з того не буде. Нам просто доведеться жити з цим, доки ми не перейдемо до наступного екрану. Скажемо, що це протекла акумуляторна батарея. «Мандрейк» економить на надлишковому військовому майні, яке вже неможливо продати. Вони мають цьому повірити.
Генд не всміхнувся. Втім, я не міг поставити це йому на карб.
Іржа всередині.
Розділ двадцять п'ятий
Перед нашою посадкою Амелі Вонґсават провела стеження за наноколоніями. Отримане відео ми ввімкнули в кімнаті для зборів.
— Це що, павутиння? — спитав хтось.
Суджіяді збільшив зображення до максимуму. Вийшло сіре павутиння завдовжки кількасот метрів і завширшки кількадесят метрів, яке заповнювало порожнини та складки, до яких не дотягувалися дистанційні УВ-батареї. Серед цієї сітки повзали незграбні істоти, схожі на чотирилапих павуків. Далі вглиб, судячи з усього, відбувалося щось іще.
— Швидко працюють, — зауважив Люк Депре, не припиняючи жувати яблуко. — Але мені здається, що це — оборона.
— Поки що так, — погодився Генд.
— Що ж, хай так і буде далі, — Крукшенк войовничо оглянула коло співрозмовників. — Ми досить довго терпіли цю хрінь. Пропоную негайно витягнути один з наших МАС-мінометів і викинути всередину цієї штуки ящик осколкових снарядів.
— Іветт, вони просто навчаться цьому опиратися, — промовив Гансен, вдивляючись у простір. Схоже, ми успішно обманули їх історією про витік з батареї, але скидалося на те, що Гансена насторожила втрата всіх буїв, окрім одного. — Вони знову навчаться й адаптуються до нас. Крукшенк роздратовано махнула рукою.
— Хай навчаються. Так у нас буде більше часу, хіба ні?
— Оце, як на мене, логічно, — Суджіяді встав. — Гансене, Крукшенк, одразу після їди плазмове ядро, осколковий заряд. Я хочу аж тут побачити, як ця фігня горить.
Суджіяді одержав те, чого хотів.
Після квапливої ранньої вечері на камбузі «Наґіні» всі висипали на пляж подивитися цю виставу. Гансен і Крукшенк встановили одну з мобільних артилерійських систем, завантажили в далекомірний процесор повітряні знімки Амелі Вонґсават, а тоді відступили, тим часом як зброя жбурлялася снарядами з плазмовими ядрами в наноколонії за пагорбами та в те, на що вони перетворювались у своїх сітчастих коконах. На обрії з протилежного боку від моря спалахнув вогонь.
Я стежив за цим із палуби траулера разом з Люком Депре, спершись на перила й розпиваючи з ним пляшку заубервілльського віскі, яку ми знайшли в шафі на містку.
— Дуже мило, — промовив убивця, показуючи келихом на сяйво в небі. — І дуже грубо.
— Що ж, це війна.
Він зацікавлено поглянув на мене.
— Дивна точка зору як на посланця.
— Колишнього посланця.
— Ну, колишнього посланця. Корпус славиться своєю обережністю.
— В тих випадках, коли вона йому вигідна. За бажання він може діяти досить необережно. Згадай лишень Адорасьйон, Шарію.
— Інненін.
— Так, Інненін теж, — я поглянув у залишки свого напою.
— Чуваче, проблема якраз у грубості. Ця війна могла б завершитися більше року тому, якби її вели трохи обережніше.
— Думаєш? — я підняв пляшку. Він кивнув і простягнув свій келих.
— Однозначно. Привезти в Кемпополіс команду мокрушників і заморозити того гівнюка — війні кінець.