Я заперечно хитнув головою.
— Біссу завжди був їхньою територією, але з ким вони б’ються, було таємницею. Деякі карфурівські гуґани воювали разом з повстанцями на мисі — я точно знаю, сам убив одного чи двох, — але деякі працювали й на нас. Вони постачали відомості, препарати, часом надавали релігійні послуги. Серед простих солдатів було дуже багато щирих вірян, тож будь-якому командирові варто було одержувати перед боєм благословення гуґана. Ти коли-небудь мав з ними справу?
— Пару разів у Латімер-Сіті. Більше знаю їх із чуток, ніж за реальними контактами. Але Генд — гуґан.
— А й справді, — Депре раптом замислився. — Це дуже цікаво. Він не… Поводиться як релігійна людина.
— Ні.
— Це робить його… менш передбачуваним.
— Агов, посланцю, — гукнув голос із-під перил лівого борту, а за ним я почув бурмотіння моторів. — Ти на борту?
— Крукшенк? — я відірвався від своїх думок. — Це ти, Крукшенк?
Сміх.
Я незграбно зіп’явся на ноги й підійшов до перил. Поглянувши вниз, я розгледів Шнайдера, Гансена і Крукшенк, які висіли над землею, влізши на один грав-байк. В руках у них були пляшки та інше приладдя для вечірок, а судячи з того, як байк хитало, ця вечірка почалася на пляжі вже досить давно.
— Йдіть-но на борт, поки не булькнули, — сказав я.
Прибула нова команда з музикою в комплекті. Новоприбулі вивантажили аудіосистему на палубу, і ніч спалахнула сальсою з Лаймонського нагір’я. Шнайдер і Гансен зібрали кальян і підключили його до бази. Серед розвішаних сітей і щогл заклубочився ароматний дим. Крукшенк заходилася роздавати сигари з зображенням руїн і риштування — логотипом Індиго-Сіті.
— Вони ж заборонені, — зауважив Депре, крутячи одну сигару в руці.
— Це — військовий трофей, — Крукшенк відкусила кінчик своєї сигари й розвалилася на палубі, не випускаючи її з рота. Повернула голову, щоби прикурити від розпаленого кальяну, і всілася без помітних зусиль. Випрямившись, вона широко мені всміхнулася. Я вдав, ніби не оглядаю її струнке маорійське тіло затуманеними від захвату очима.
— Ну, добре, — сказала вона й відібрала в мене пляшку. — Тепер ми допомагаємо іншим.
Я знайшов у кишені зім’яту пачку «Вогнів Лендфолла» й закурив свою сигару від наліпки на пачці.
— Поки ви не припхалися, тут були тихі посиденьки.
— Так, атож. Двоє стріляних птиць мірялися кількістю вбитих, еге ж?
Дим сигари виявився кусючим.
— То де ти їх поцупила, Крукшенк?
— У клерка постачання в арсеналі «Мандрейк», якраз перед нашим від’їздом. І нічого я не крала — у нас домовленість. Він зустрічається зі мною у збройній кімнаті, — вона демонстративно кинула погляд угору та вбік, позирнувши на часове табло на сітківці. — Десь за годину. Отже. Ви, стріляні птахи, справді мірялися кількістю вбитих?
Я глянув на Депре. Він стримав усміх.
— Ні.
— То й добре, — вона пихнула димом у небо. — Я наїлася цієї фігні в загоні швидкого реагування. Там усі — безголові козли. Ну, тобто, ради Самеді, не можна сказати, ніби вбивати людей важко. На це здатні ми всі. Треба просто навчитися не дрейфити.
— І, звісно, відточити техніку.
— Стібешся з мене, Ковачу?
Я хитнув головою й допив своє віскі. Якось сумно було дивитись, як така молода людина, як Крукшенк, припускається тих самих помилок, яких кілька суб’єктивних десятиліть тому припустився я сам.
— Ти ж із Лаймону, так? — запитав Депре.
— Народилася й виросла на нагір’ї. А що?
— Тоді ти, певно, мала якісь контакти з карфурівцями.
Крукшенк сплюнула. Сплюнула досить влучно, під перила і за борт.
— Оті гівнюки. Звісно, вони приходили. Взимку 28-го. Їздили канатними дорогами туди-сюди, навертали у свою віру, а коли в них не виходило, палили села.
Депре позирнув на мене.
— Генд — колишній карфурівець, — зізнався я.
— По ньому не видно, — вона пихнула димом. — Блін, а хіба має бути видно? Вони нічим не відрізняються від нормальних людей, поки не настає час молитися. Знаєш, хоча Кемпа так обсирають… — вона завагалась і з машинальною обережністю роззирнулася довкола. На Санкції-IV звичка озиратися в пошуках політичного офіцера була не менш популярною за звичку поглядати на особистий дозиметр. — Принаймні не допускає Віру на свою територію. Привселюдно вигнав карфурівців з Індиго-Сіті — я ще в Лаймоні про це читала, до початку блокади.
— Ну, Бог… — сухо промовив Депре. — Розумієш, для людини з таким гонором, як у Кемпа, це дуже серйозний конкурент.