Хімія.
Давно знайома ситуація, коли Змінена Значущість жене по організму надто багато хімічних речовин. А, ще знову подала голос ота грана вовча генетика. Про це не слід забувати. Відданість зграї саме тоді, коли тільки її й не вистачало.
Байдуже, я доберуся до них усіх. Починаються нові жнива.
Я заплющив очі. Зашепотіли, тручись одна об одну, сіті.
На вулицях Заубервілля в мене було багато справ, але…
Іди нахрін.
Я пожбурив сигару за перила, повернувся і швидко пішов до головного східного люка.
— Агов, Ковачу! — озвався Шнайдер, відірвавши від косяка осклянілий погляд. — Куди чешеш?
— Природа кличе, — нечітко кинув я через плече і поліз униз трапом, долаючи по пів метра за крок — аж зап’ястки заболіли. Внизу я зіткнувся в пітьмі з розчахнутими хтозна-навіщо дверима каюти, поборов їх, скориставшись п’яною тінню нейрохімії, й забрів хиткою ходою в вузьке приміщення за ними.
Ілюмінієві кахлі з погано закріпленими накладками відкидали під прямим кутом на одну стіну тоненькі смужки світла. Їх якраз вистачало на те, щоб розгледіти все в деталях природним зором. Каркасне ліжко, сформоване просто на підлозі як частина початкової конструкції. Навпроти нього — стелажі. В ніші у віддаленому кінці — письмовий стіл і робоча платформа. Я знічев’я зробив три кроки до кінця каюти і навалився на горизонтальну панель столу, опустивши голову. Прокинулася спіраль візуалізації даних, заливши моє опущене лице блакитним і темно-синім світлом. Я заплющив очі й дозволив цьому світлу осяяти темряву за своїми повіками. На мене почав діяти вміст косяка, скрутившись у мені по-зміїному.
Бачиш, Вовче з Клину? Бачиш, як починаються нові жнива?
Іди нахрін з моєї голови, Семетере.
Ти помиляєшся. Я не шарлатан, а Семетер — лиш одне з сотні імен…
Хоч хто ти такий, ти напрошуєшся на протипіхотний патрон в обличчя.
Але це ти мене сюди привіз.
Я так не думаю.
Я побачив череп, який весело гойдався в сітях. Його почорнілі з’їдені вуста посміхалися сардонічною втіхою.
На вулицях Заубервілля в мене було чимало роботи, але тепер я там упорався. А тут мені є що робити.
Тепер помиляєшся ти. Коли ти мені знадобишся, я піду тебе шукати.
Ковачу-вачу-вачу-вачу…
Я кліпнув. У мої розплющені очі блиснула світлом візуалізація даних. За мною хтось ворухнувся.
Я випрямився і вдивився в перегородку над столом. Її тьмяний метал відбивав синяву візуалізації. На світлі було видно тисячу крихітних вм’ятинок і подряпинок.
Щось позаду мене посунулося…
Я вдихнув.
…Ближче…
І крутнувся, готовий до вбивства.
— Блін, Ковачу, ти мене до інфаркту хочеш довести?
За крок від мене стояла Крукшенк, уперши руки в боки. У світлі візуалізації даних було добре видно невпевнену усмішку на її обличчі та розірвану сорочку під хамелеохромовою курткою.
Я різко видихнув. Приплив адреналіну зупинився.
— Крукшенк, якого хріна ти тут робиш?
— А ти якого хріна тут робиш, Ковачу? Ти ж казав: природа кличе. Ти що надумав, посцяти тут на котушку даних?
— Нащо ти пішла сюди за мною? — прошипів я. — Потримати мені причандалля чи що?
— Не знаю. Це тобі подобається, Ковачу? Ти — любитель цифри? Це твій пунктик?
Я на мить заплющив очі. Семетер зник, але та штука і досі мляво вилася в моїх грудях. Я знову розплющив очі — вона нікуди не поділася.
— Крукшенк, якщо будеш так розмовляти, то краще вже купи щось.
Вона широко всміхнулася. Одна її рука з позірною невимушеністю торкнулася дірки в її сорочці, зачепившись за край великим пальцем і відгорнувши тканину на одній груді. Крукшенк поглянула на власну нещодавно здобуту плоть, наче зачарувавшись нею. Тоді легким дотиком пальців вона пограла з соском, поки він не затвердів.
— А що, я схожа на людину, яка тільки дивиться, посланцю? — ліниво поцікавилася вона.
Вона подивилася на мене, а далі почалося справжнє шаленство. Ми зблизились, і її стегно опинилося між моїх стегон, тепле і тверде під м’якою тканиною комбінезона. Я прибрав її руку з її груді й поклав туди власну долоню. Близькість перетворилася на злиття; ми обоє опустили погляд на затиснутий між нами оголений сосок і на те, що робили з ним мої пальці. Коли вона розслабила мені пасок і просунула руку під штани, я почув, як її дихання стало хрипкуватим. Вона взялася за головку мого прутня й заходилася розтирати її великим пальцем і долонею.