Ми впали боком на спальну полицю, сплівшись одягом і кінцівками. При цьому довкола нас здійнялася майже видима хмара солоної вологи та духоти. Крукшенк випростала одну взуту ногу і копняком зачинила двері до каюти. Ті грюкнули так, що, певно, було чути аж на палубі, де тривала вечірка. Я всміхнувся Крукшенк у волосся.
— Сердешний старий Ян.
— Га? — вона на мить відірвалася від маніпуляцій з моїм прутнем.
— Здається, ах-х-х-х, здається, це його збісить. Він упадав за тобою, відколи ми поїхали з Лендфолла.
— Послухай, у мене такі ноги, що за мною упадатиме будь-яка людина з чоловічим гетеросексуальним генокодом. Я б не надавала, — вона заходилася гладити мене з інтервалом у пару секунд, — цьому особливого значення.
Я вдихнув.
— Гаразд, не буду.
— Добре. І все одно, — вона опустила одну грудь до головки мого прутня і стала поволі обводити сосок головкою. — Йому, мабуть, археологістки вистачає.
— Що?
Я спробував сісти. Крукшенк байдужо штовхнула мене назад, так і не відірвавшись від потирання груді голівкою.
— Нє, просто лежи тут, поки я з тобою не впораюся. Я не збиралася тобі цього казати, але зважаючи на обставини… — вона показала на те, що саме робила. — Ну, гадаю, ти можеш це пережити. Я вже пару разів бачила, як вони валили кудись разом. А Шнайдер завжди повертається з либою від вуха до вуха, тож ти, думаю, все знаєш, — вона знизала плечима й повернулася до розмірених пестощів. — Що ж, він не… Поганий із себе, як на білого, а Вардані, ну, вона, мабуть, згодна на все, що їй перепаде. Як тобі, Ковачу? Подобається?
Я застогнав.
— Я так і знала. Ох, пацани… — вона хитнула головою. — Стандартний прийом з порноконструктів — діє безвідмовно.
— Ходи сюди, Крукшенк.
— Нє-а. Нізащо. Я хочу побачити твоє обличчя, коли тобі захочеться кінчити, а я тобі не дозволю.
Проти неї працювали алкоголь і куриво, близькість радіаційного отруєння, Семетер, який шурхотів у глибині моєї свідомості, а тепер — ще й думка про Таню Вардані в обіймах Шнайдера. Та Крукшенк, то натискаючи, то злегка проводячи по грудях, усе ж таки довела мене до цього менш ніж за десять хвилин. Коли ж це сталося, вона тричі відштовхувала мене, вдоволено й радісно муркаючи, а насамкінець довела мене стрімкою й несамовитою мастурбацією до піку, під час якого нас обох оббризкало сіменем.
Під час оргазму в мене в голові неначе щось відключилося. Оргазм був такий потужний, що тоді зникло все — Вардані та Шнайдер, Семетер і неминуча смерть, — вилетіло з моєї черепної коробки крізь очі. Я обм’якнув на вузькому ліжку, і каюта довкола нього розчинилася, втративши будь-яке значення.
Далі я найперше відчув легкий дотик стегна Крукшенк, коли вона забралася мені на груди і всілася.
— А тепер, посланцю, — сказала вона, взявши мене за голову обіруч, — погляньмо, як ти за це віддячиш.
Її пальці переплелися в мене на потилиці, і вона, злегка погойдуючись, притиснула мене до квітучих складок плоті, наче мати-годувальниця. Її піхва, торкнувшись моїх вуст, уже була гарячою й вологою, і з неї витікали соки зі смаком гірких прянощів. Від Крукшенк пахло злегка підпаленим деревом, а з її горла виривався звук, схожий на дзижчання пили за роботою. Я відчував, як у видовжених м’язах її стегон з наближенням до піку збирається напруження, а насамкінець вона трішечки піднялася над моїми грудьми й почала водити тазом, несвідомо імітуючи злягання. Пальці, що тримали мою голову між її стегнами, злегка посмикувалися, так, ніби їй уже було несила триматися над безоднею. Звук у її горлі обернувся на напружене, наполегливе охання, що переходило у хрипкий крик.
Від мене так просто не відірватися, Вовче з Клину.
Крукшенк сіла навпочіпки, міцно стиснувши м’язи, і випустила з оргазмом крик у вологе повітря каюти.
Це не так просто.
Вона здригнулася й опустилася назад, вибивши з мене повітря. Її пальці зникли, і моя голова впала на змоклі простирадла.
Я замкнувся і…
— А тепер, — сказала вона, знову потягнувшись до мого тіла. — Погляньмо, що у нас… Ой.
В її голосі вчувалось очевидне здивування, зате розчарування вона добре приховала. В її руці опинилася моя напіверекція, непевний стояк, сили для якого поверталися до м’язів, за допомогою яких мій організм хотів побитися з сутністю в моїй голові чи втекти від неї.
Так. Бачиш, як починаються нові жнива? Можеш тікати, але…
Іди НАХРІН з моєї голови.
Я сперся на лікті, відчуваючи, як моє обличчя туго огортає маска відстороненості. Вогонь, який ми запалили в каюті, поступово згасав. Я спробував усміхнутись, і відчув, як Семетер позбавляє мене усмішки.