Суджіяді повернувся спиною до брами.
— Крукшенк. Крукшенк!
— Сер, — уродженка Лаймону кліпнула й перевела погляд на Суджіяді, але її очі тягнуло до екрана.
— Повернися до «Наґіні» й допоможи Гансенові підготувати буй до пострілу. А ще скажи Вонґсават, хай запланує на сьогодні запуск і посадку. Поцікався, чи не може вона пробитися хоч трохи через завади і зв’язатися з Клином біля Мессона. Передати йому, що ми рушаємо, — він поглянув на мене. — Мені б дуже не хотілося бути підстреленим своїми на цьому етапі.
Я глянув на Генда — хотілося побачити, як він поведеться тепер.
Хвилювався я дарма.
— Поки що ніяких передач, капітане, — менеджерів голос виражав байдужу відстороненість — можна було заприсягтися, що він цілком зосередився на зворотному відліку для брами, — але за його невимушеним тоном ховалася характерна для наказів твердість. — Пропоную не розголошувати цього без необхідності, поки ми не приготуємося як слід до повернення. Просто попроси Вонґсават накреслити траєкторію.
Суджіяді не був дурний. Він вловив приховану твердість у Гендовому голосі та знову глянув на мене — тепер уже запитливо. Я знизав плечима й зупинився на тому, що Генд таки обманює. Як-не-як, для чого ще існують посланці?
— Погляньмо на це так, Суджіяді. Якби вони знали, що ти на борту, вони б, мабуть, усе одно нас збили, просто щоб до тебе добратися.
— Клин Каррери, — напружено промовив Генд, — не робитиме нічого такого, поки його зв’язують умови контракту з Картелем.
— Може, ти маєш на увазі уряд? — глузливо промовив Шнайдер. — Я гадав, що ця війна — справа внутрішня, Генде.
Генд стомлено поглянув на нього.
— Вонґсават, — Суджіяді вже ввімкнув свій мікрофон, підключившись до загального каналу. — Ти там?
— На місці.
— А всі решта?
З індукційного мікрофона біля мого вуха гримнули ще чотири голоси. Гансен і Цзян були напружені від тривоги, Депре озвався лаконічно, а Сунь перебувала десь посередині.
— Сплануй запуск і приземлення — звідси до Лендфолла. Ми сподіваємося вилетіти за сім годин.
З індукційного мікрофона біля мого вуха залунали радісні вигуки.
— Спробуй зрозуміти, яка ситуація з суборбітальним рухом уздовж кривої, але зберігай радіомовчання аж до злету. Ясно?
— Безшумна робота, — сказала Вонґсават. — Зрозуміла.
— Добре, — Суджіяді кивнув Крукшенк, і уродженка Лаймону вискочила з печери. — Гансене, Крукшенк іде до тебе й допоможе підготувати заявний буй. Ось і все. Всім іншим зберігати пильність.
Суджіяді трохи розслабився й повернувся до археологістки.
— Пані Вардані, у вас хворий вигляд. Вам ще треба щось тут зробити?
— Я… — Вардані помітно опустилася до консолі. — Ні, я закінчила. Поки ви не захочете зачинити цю кляту штуку.
— О, в цьому потреби не буде, — гукнув Генд, який стояв біля брами, відверто по-власницьки дивлячись на неї. — Встановивши буй, ми зможемо сповістити Картель і привести сюди повноцінну команду. Гадаю, за підтримки Клину ми зможемо влаштувати тут зону припинення вогню, — він усміхнувся, — і досить швидко.
— Спробуйте сказати це Кемпові, — відповів Шнайдер.
— О, ми скажемо.
— Хай там як, пані Вардані, — нетерпляче провадив Суджіяді, — пропоную й вам повернутися до «Наґіні». Попросіть Крукшенк підключити свою програму бойової медицини й оглянути вас.
— Що ж, дякую.
— Перепрошую.
Вардані хитнула головою й зіп’ялася на ноги.
— Я подумала, що хтось із нас має це сказати.
Вона пішла, навіть не озирнувшись. Шнайдер поглянув на мене і, трохи завагавшись, пішов за нею.
— Ти вмієш розмовляти з цивільними, Суджіяді. Тобі вже це казали?
Він байдужо подивився на мене.
— В тебе є причина лишатися тут?
— Мені подобається краєвид.
Він глухо гмикнув і перевів погляд на браму. Було зрозуміло, що йому це не подобається, а тепер, коли Крукшенк пішла, він давав волю цьому почуттю. Щойно він подивився на прилад, у його поставі з’явилося якесь зібране заціпеніння, щось схоже на напруження поганих борців перед поєдинком.
Я простягнув розкриту долоню і, витримавши належну паузу, злегка плеснув його по плечу.
— Суджіяді, не кажи мені, що ця штука тебе лякає. Тебе, людину, що пішла проти Пса Войтіна та всього його загону. Колись, ще там, ти був моїм героєм.
Якщо він і вважав, що це кумедно, то не показав цього.
— Та ну, це ж машина. Як підйомний кран, як… — я спробував відшукати доречне порівняння. — Як машина. Ось і все. Ми й самі такі будуватимемо за кілька століть. Можливо, ти навіть доживеш до цього, якщо застрахуєш як слід свій чохол.