Ультравібрація затихла.
Зі спустошення та хмар пилу, наче дерево з хуртовини, вийшла брама. Вардані вже казала, що брамі не нашкодить жоден відомий їй вид зброї, та Сунь усе одно запрограмувала системи озброєння «Наґіні» так, щоб вони припинили вогонь, щойно отримають зображення. Тепер, коли пилові хмари почали розсіюватися, я бачив сплутані залишки обладнання археологістки, розідрані й розкидані в останні секунди ультравібраційного вибуху. Артефакт, що височів над уламками, відзначався просто неймовірною щільною цілісністю.
По моїй спині пробіг ледь помітний захоплений дрож: я раптом згадав, на що дивлюся. Пригадалися слова Суджіяді.
Нам тут не місце. Ми не готові.
Я махнув на це рукою.
— Ковачу, — судячи з голосу Амелі Вонґсават, який залунав з індукційної гарнітури, від зустрічі з древньою цивілізацією занервував не лише я.
— Я тут.
— Я задраюю палубні люки. Обережно.
Кулеметні станки плавно повернулися в корпус палуби, а люки опустилися, перекривши світло. За мить непевно спалахнуло холодне внутрішнє освітлення.
— Щось рухається, — застерегла Сунь. Вона скористалася загальним каналом, і я почув, як решта команди різко охнула.
«Наґіні» смикнулася: Вонґсават підняла її ще на кілька метрів. Я сперся на перегородку й мимохіть поглянув на палубу під ногами.
— Ні, воно не під нами, — Сунь неначе стежила за мною. — Воно, здається, тягнеться до брами.
— Блін, Генде. Скільки його там? — запитав Депре.
Я майже побачив, як знизав плечима менеджер з «Мандрейк».
— Мені не відомо про жодні обмеження потенціалу зростання системи ЧОНВП. Судячи з того, що я знаю, вона могла розростися під усім пляжем.
— На мою думку, це малоймовірно, — зауважила Сунь зі спокоєм лаборанта посеред експерименту. — Дистанційне зондування неодмінно знайшло б такий великий об’єкт. А ще вона не поглинула інших роботів-вартових, яких поглинула б, якби розросталася вшир. Я підозрюю, що вона пробила наш периметр, а тоді проникла лінійно…
— Дивіться, — сказав Цзян. — Вона там.
На екрані в себе над головою я побачив, як із засипаної камінцями землі довкола брами виходять руки системи. Можливо, вона вже спробувала підкопатися під фундамент і не зуміла. Опинившись щонайменше за два метри від найближчого краю постаменту, кабелі атакували.
— Поїхали, бляха-муха, — сказав Шнайдер.
— Ні, зачекайте, — це заговорила Вардані; в її м’якому голосі вчувалася гордість. — Зачекайте й подивіться.
Кабелям, здавалося, було важко вчепитися в матеріал, з якого була зроблена брама. Вони вдарили по ньому, а тоді зісковзнули, як намащені. Цей процес на моїх очах повторився з півдюжини разів, а тоді я охнув: з піску вирвалася ще одна, довша рука, здійнялася на метрів п’ять угору та обкрутилася довкола шпилю ближче до основи. Вийшовши під «Наґіні», ця кінцівка цілком могла б висмикнути нас із неба.
Новий кабель зігнувся й натягнувся.
А тоді розпався.
Спершу я подумав, що це Сунь знехтувала моїми вказівками та знову відкрила ультравібраційний вогонь. Тоді я все згадав. Наноби мали імунітет до віброзброї.
Інші кабелі теж зникли.
— Сунь! Що це за хрінь?
— Я намагаюся встановити саме це, — зв’язки Сунь з машинами вже почали впливати на її манеру висловлюватися.
— Вона його вимкнула, — просто сказала Вардані.
— Що вимкнула? — запитав Депре.
А тепер у голосі археологістки мені вчувалась усмішка.
— Наноби існують в електромагнітній оболонці. Саме вона їх пов’язує. Брама щойно вимкнула поле.
— Сунь!
— Пані Вардані, судячи з усього, має рацію. Я не можу виявити жодної електромагнітної активності поблизу артефакту. І жодного руху теж.
В індукційній гарнітурі ледь чутно зашипіли завади: всі потроху усвідомлювали підтвердження. А тоді пролунав задумливий голос Депре.
— І ми маємо пролетіти крізь цю штуку?
Зважаючи на те, що відбулося до цього, і те, що мало статися по той бік, момент відкриття брами минув надзвичайно спокійно. За дві з половиною хвилини до відкриття потроху стало видно плинні плями ультрафіолету, що їх ми бачили крізь філігранний екран Вардані, у вигляді плавних пурпурових ліній, що здіймалися й падали вздовж зовнішніх граней шпиля. У денному світлі це видовище вражало не більше, ніж посадковий маяк на світанку.
За вісімнадцять секунд щось неначе сталося в утоплених складках — там неначе хтось затрусив крилами.
За дев’ять секунд на вершині шпиля з’явилася щільна чорна крапка. Вона блищала, як краплинка високосортного мастила, і, здавалося, крутилася довкола власної осі.