Я струсив із себе неочікуваний дрож.
— Як гадаєш, скільки їм років?
— Хто знає? — вона знову зіп’ялася на ноги. — Якби це було у планетарному грав-полі, я сказала б: щонайбільше пару тисяч років. Але його тут немає.
Вона відступила на крок і хитнула головою, тримаючись однією рукою за підборіддя та притиснувши пальці до рота, наче намагалася втриматися від занадто поспішного зауваження. Я зачекав. Нарешті вона прибрала руку з обличчя і невпевнено змахнула нею.
— Поглянь на ці розгалуження. Зазвичай вони… Зазвичай вони ростуть не так. Не такими покрученими.
Я подивився, куди вона показує пальцем. Найвищий зі шпилів був мені десь по груди; з його центрального стовбура виростали тонкі червонясто-чорні кам’яні гілки — досить численні, щоб і справді здаватися пишнішими та вигадливішими за відростки, які я бачив на земному зразку на постаменті. Інші, менші шпилі довкола нього повторювали цю схему, от тільки…
Нас наздогнала решта компанії з Депре та Гендом на чолі.
— Де ви в біса… Ого.
Ледь чутний спів шпилів майже непомітно погучнішав. Від рухів тіл по всій камері заворушилися потоки повітря. Я відчув, як від звуку шпиля в мене трохи пересохло в горлі.
— Я просто на них дивлюся, Генде. Сподіваюся, це не страшно.
— Пані Вардані…
Я застережно глянув на менеджера.
До археологістки підійшов Депре.
— Вони небезпечні?
— Не знаю. Зазвичай — ні, але…
Раптом виринуло те, що до цього намагалося привернути мою увагу на порозі моєї свідомості.
— Вони ростуть, тягнучись один до одного. Подивіться, які гілки на менших. Усі вони тягнуться вгору та назовні. У вищих же гілки ростуть на всі боки.
— Це вказує на якусь комунікацію. Інтегровану систему зі внутрішніми зв’язками, — Сунь обійшла скупчення шпилів, скануючи їх відстежувачем викидів у себе на руці. — Втім, гм-м…
— Радіації ви не знайдете, — майже замріяно промовила Вардані. — Вони всмоктують її як губки. Повністю поглинають усе, крім світла з червоної частки спектру. Судячи з їхнього мінерального складу, поверхня цих штук узагалі не має бути червоною. Вони повинні відбивати світло зі всього спектру.
— Але вони його не відбивають, — сказав Генд таким тоном, наче роздумував, чи не заарештувати шпилі за це порушення. — Чому, пані Вардані?
— Якби я це знала, то вже була би президенткою Гільдії. Про співошпилі ми знаємо менше, ніж практично про будь-яку іншу складову марсіянської біосфери. Власне, ми навіть не знаємо, чи можна їх відносити до біосфери.
— Вони ростуть, хіба ні?
Я побачив, як Вардані глузливо посміхнулася.
— Кристали теж ростуть. Це не робить їх живими.
— Не знаю, як ви всі, — сказала Амелі Вонґсават і обійшла співошпилі, тримаючи «Сонцеструм» під дещо агресивним кутом, — але мені це нагадує якесь зараження.
— Або твір мистецтва, — пробурмотів Депре. — Звідки нам знати?
Вонґсават похитала головою.
— Це корабель, Люку. Твори мистецтва для коридорів не ставлять там, де через них будуть щоразу перечіплятися. Поглянь на ці штуки. Вони ж усе заполонили.
— А якщо ти можеш пролетіти?
— Вони б усе одно заважали.
— Мистецтво зіткнення, — всміхнувся Шнайдер.
— Ну, добре, годі вже, — Генд, помахавши руками, змусив нових слухачів шпилів трохи від них відступити. Цей рух спрямував потоки повітря на червоні кам’яні гілки, і залунали ледь чутні нотки. Мускусний запах у повітрі посилився. — Ми не маємо…
— На це часу, — пробурчала Вардані. — Ми мусимо знайти безпечну базу для передачі.
Шнайдер реготнув. Я стримав широку усмішку й постарався не дивитися в бік Депре. Я підозрював, що Генд от-от втратить самоконтроль, а провокувати його тепер мені не надто хотілося. Я досі напевне не знав, що він зробить, коли зламається.
— Сунь, — досить спокійним голосом промовив менеджер з «Мандрейк». — Перевір верхні отвори.
Системна спеціалістка кивнула й увімкнула свій гравітримач. Завищали двигуни; коли підошви її черевиків відірвалися від підлоги і вона попливла вгору, звук понизився. Розвернулися Цзян і Депре, прикривши її піднятими «Сонцеструмами».
— Ходу немає, — гукнула вона вниз із першого отвору.
Я вловив зміну у звучанні та скоса глянув на співошпилі. За мною стежила тільки Вардані, яка стояла за спиною в Генда, і вона побачила моє обличчя. Її вуста розкрилися в німому запитанні. Я кивнув на шпилі та приклав долоню до вуха.