Звичайно ж (Вардані кисло всміхнулась одним кутиком рота), організована релігія пішла в контратаку. Вдалася до звичних стратегій. Включити марсіян у картину світу, підчистити священні писання чи вигадати якісь нові, витлумачити щось по-новому. А якщо на таку роботу не стає мізків, то просто заперечити все це як творіння злих сил і розправлятися з усяким, хто казатиме щось інше. Це має спрацювати.
Але це не спрацювало.
Якийсь час це видавалося можливим. Зростання істерії провокувало часте насильство з релігійних мотивів і підпали новостворених університетських кафедр ксенології. Озброєний супровід для видатних археологістів і чимало перестрілювань на кампусах між фундаменталістами та правоохоронцями. Цікаві часи для студентів…
Із усього цього зростали нові вірування. Як правило, вони не так уже й сильно відрізнялися від старих і були такими ж догматичними. Але поза тим — чи, може, на тлі всього цього — відбувався підйом секулярної віри у щось таке, що піддавалося визначенню трохи важче за Бога.
Може, річ була у крилах. У культурному архетипі, такому глибокому (янголи, демони, Ікар і ще безліч таких самих ідіотів, що кидалися з веж і круч, поки ми нарешті не зробили все правильно), що людство не могло від нього відмовитися.
Може, на кону просто стояло надто багато. Астрогаційні мапи обіцяли нові світи, до яких можна просто вирушити з упевненістю в тому, що кінцевий пункт мандрівки буде землеподібним, тому що, ну, тут так написано.
Хоч що це було, це можна було назвати лише вірою. Це не було знанням: Гільдія в ті часи ще не була такою впевненою у своєму перекладі, а для того, щоб запустити сотні тисяч збережених розумів і клонованих ембріонів у глибини міжзоряного простору, потрібне щось набагато ґрунтовніше за теорію.
Це була віра в неодмінну застосовність Нового Знання. На зміну землецентричній упевненості в людській науці та її здатності коли-небудь Із Усім Розібратися прийшла м’якіша довіра до величезної громади Марсіянського Знання, що, наче поблажливий батько, дозволить нам по-справжньому вийти в океан, керуючи човном. Ми збиралися вийти за двері, не як діти, що виросли та вперше залишають домівку, а як малеча, що довірливо вхопилася пухкенькою ручкою за кіготь марсіанської цивілізації. Увесь цей процес був позначений абсолютно необгрунтованим відчуттям безпеки та затишного тепла. Це мотивувало розсіяння не менше, ніж економічна лібералізація, що її так розхвалював Генд.
Ситуацію змінили три чверті мільйона смертей на Адорасьйон. Вони та ще кілька геополітичних огріхів, які вигулькнули на поверхню з виникненням Протекторату. На Землі закручували гайки старі вірування, як політичні, так і духовні, строгі авторитетні томи, за якими можна жити. «Ми жили вільно, і за це необхідно заплатити. Тепер в ім’я стабільності та безпеки всім має керувати тверда рука.»
Від того нетривалого сплеску захоплення всім марсіянським залишається дуже мало. Вицинський і його революційна команда вже кілька століть як зникли — їх зацькували, позбавивши університетських посад і фінансування, а декого взагалі вбили. Гільдія замкнулася в собі, ревниво охороняючи ту обмежену інтелектуальну свободу, яку їй дозволяє Протекторат. Уявлення про марсіян, більш-менш близькі до повного розуміння, звелися до двох практично не пов’язаних між собою модифікацій. З одного боку, є хрестоматійно-суха добірка зображень і нотаток, дані в такому обсязі, який Протекторат вважає доцільним для суспільства. Кожна дитина сумлінно вивчає їхню зовнішність, їхні розчепірені крила та скелет, динаміку польотів, марудні подробиці їхнього процесу парування та виховання дитинчат, віртуальні реконструкції їхнього оперення та забарвлення, створені на основі нечисленних візуальних записів, які нам вдалося знайти, або здогадів Гільдії. Емблеми насістів, можливий одяг. Колоритні, легко засвоювані деталі. Трохи соціології. Її надто погано розуміють, вона надто невизначена, надто нестабільна, та й чи справді людям треба з усім цим морочитися?..
— Відкидання знань, — сказала вона, трохи здригнувшись від пустельного холоду. — Добровільне невігластво щодо того, що ми, можливо, збагнемо не одразу.
На іншому кінці колони фракціонування збираються більш маргінальні елементи. Дивні релігійні секти, легенди та чутки з розкопок, які передаються пошепки. Тут залишилося дещо від наших колишніх уявлень про марсіян — тут про їхній вплив можна говорити впівголоса. Тут їх можна називати так, як їх колись називав Вицинський: «Нові Древні, що навчають нас справжнього значення цього слова. Наші таємничо зниклі крилаті благодійники, що різко спускаються й торкаються кінчиком одного холодного крила карку нашої цивілізації, нагадуючи нам, що тут шість-сім тисяч років сяк-так записаної історії не вважаються давністю».