Моя правиця, напружившись, перетворилася на смертоносний клинок. Нейрохімія допомогла моїм очам сфокусуватися.
— …всі помремо, сраний ти…
Я відступив, щоб завдати удар. Тепер він схлипував.
Усе розпливається.
Вода в моїх очах.
Я витер їх рукою, кліпнув і побачив його обличчя. По його щоках текли сльози. За схлипами було ледве чутно слова.
— Що? — моя рука розслабилась, і я добряче зацідив йому по обличчю. — Що ти сказав?
Він глитнув. Вдихнув.
— Мене підстрелили. Нас усіх підстрелили. Користуйся стайєром, Ковачу. Ось що вбило інших.
І тут я усвідомив, що моє обличчя змокло від сліз, мої очі наповнилися ними. Я відчував ридання у своєму розпухлому горлі, той самий біль, який відтворили співошпилі — біль не корабля, раптом дійшло до мене, а його команди, що загинула тисячі років тому. Ніж, що проштрикнув мене, був скорботою марсіян, чужим болем, який зберігався тут так, що про це можна було адекватно розповісти лише в легендах біля ватри на Мисі Мітчема, замерзлим нелюдським болем у грудях і животі, від якого неможливо було відмахнутися, і не до кінця настроєною нотою в моїх вухах, що, як я знав, мала розколоти мене, наче сире яйце.
Я нечітко відчув розрив і спотворення, викликані черговим майже влучним залпом темної матерії. Зграйка тіней у мене над головою кружляла й верещала, тягнучись угору, за купол.
— Зроби це, Ковачу!
Я сяк-так підвівся. Знайшов свій станер і вистрілив із нього в Генда. Роззирнувся в пошуках інших.
Депре, притиснувши долоні до скронь, хитався, як дерево під час шторму. Сунь, судячи з усього, падала на коліна. Між ними виднілася постать Суджіяді, розмита моїми блискучими сльозами. Вардані, Вонґсават…
Надто далеко, надто далеко в цьому щільному світлі й ниючому болю.
Обробка посланця рішучо спробувала розширити горизонт і зупинила потік емоцій, вивільнений риданням довкола мене. Відстань скоротилася. Мої чуття заспокоїлися.
Коли я заблокував власні психічні захисні механізми та глибинну мотивацію, лемент тіней, що зібралися, посилився. Я вдихав його, наче «Ґерлен-20»; він роз’їдав у мені якусь систему герметизації, що існувала за межами аналітичної фізіології. Я відчув, як мені стає гірше, практично нестерпно.
Я викинув станер уперед і заходився стріляти.
Депре. Підстрелений.
Суджіяді, коли біля нього впав убивця, крутнувся з ошелешеним обличчям.
Підстрелений.
За ним стояла на колінах, міцно заплющивши очі й підносячи пістолет до обличчя, Сунь Ліпін. Системний аналіз. Останній засіб. Вона все зрозуміла — просто станера не мала. Не знала, що його має хтось інший.
Я непевним кроком вийшов уперед і закричав. Вона не чула мене в бурі скорботи. Бластер зручно вмостився в неї під підборіддям. Я стрімко вистрілив зі станера і промазав. Підійшов ближче.
Бластер здетонував. Перш ніж спрацювала схема зворотної реакції, що загасила вузький промінь, зброя розірвала їй цим променем підборіддя і прошила маківку мечем із блідого полум’я. Вона повалилася набік; із рота й очей у неї курився дим.
У мене в горлі щось спрацювало. Мало-помалу збиралося почуття втрати і крапало в океан скорботи, про яку співали мені співошпилі. Мої вуста розкрилися — мабуть, щоб частково випустити цей біль у крику, та його було надто багато. Він беззвучно застряг у мене в горлі.
У мене збоку незграбно врізалася Вонґсават. Я крутнувся і схопив її. Вона була вся у сльозах і широко розплющила очі від шоку. Я спробував відштовхнути її, щоб вистрілити в неї шоковим зарядом, але вона вчепилася в мене з глибокими гортанними стогонами.
Від пострілу вона смикнулася у спазмі й упала на труп Сунь.
Вардані стояла за ними й дивилася на мене.
Ще один вибух темної матерії. Крилаті тіні над нами закричали й заридали, і я відчув, як у мені щось рветься.
— Ні, — сказала Вардані.
— Кометник, — сказав я їй, перекрикуючи вереск. — Він має пролетіти, ми просто…
Тут щось десь по-справжньому порвалося, і я впав на палубу, згорнувшись калачиком довкола болю й роззявивши рота від його сили, як насаджений на остень пляшкоспин.
Сунь удруге, блін, загинула від власної руки.
Цзян став розмазаною кашею на підлозі стикувального модуля. Пам’ять втрачено.
Крукшенк розірвано на шматки, пам’ять втрачено. З Гансеном те саме. Перелік розгортався у прискореному перемотуванні, смикаючись, як змія в передсмертних муках.