Я за характерною для посланця звичкою уявив собі її план на місцевості; на лоскотливе тепло вогнища та товаришів перед настанням ночі наклалися сухі подробиці.
Біля брами сиділи верхи на своїх жучках вартові, відкидавшись назад, хилячись уперед і розмахуючи руками. Вітром приносило уривки сміху, в якому я впізнав голос Кхуок, але всього іншого не чуть було через відстань. Лицьові щитки в них були підняті, але поза тим вони були й досі озброєні до зубів. Інші вояки, яких відрядив підтримати їх Ломанако, стояли з аналогічною невимушеною настороженістю довкола мобільної ультравібраційної гармати. Далі вздовж пляжу ще одна група людей в одностроях Клину поралася коло чогось схожого на деталі генератора вибухового щита. Інші ходили туди-сюди між «Доблестю Енджин Чандри», полісплавною хатинкою та іншими булькобудами, несучи ящики, в яких могло лежати що завгодно. За цією сценою вгорі виблискували вогні з містка «Чандри» та з рівня завантаження, де бортові крани виймали з черева лінкора ще якесь обладнання та ставили його на освітлений лампами пісок.
— То чого це ти в мобікостюмі? — запитав я в Ломанако, коли він повів мене до зони розвантаження.
Він знизав плечима.
— Кабельні батареї під Районґом. Наші обманні системи раптово вийшли з ладу. У мене постраждала ліва нога, тазова кістка, ребра. Трохи ліва рука.
— Хріново. Ти везунчик, Тоні.
— А, це не так і страшно. Просто з біса довго чекати, коли воно загоїться як слід. Док каже, що кабелі були вкриті якимось канцерогеном, і він зводить на пси стрімке відростання, — він скривився. — Я вже три тижні так ходжу. Справжня мука.
— Ну, дякую, що прийшов до нас. Тим паче в такому стані.
— Не турбуйся. У вакуумі все одно пересуватися легше, ніж тут. З мобікостюмом полісплав стає просто ще одним шаром захисту.
— Мабуть, що так.
Каррера чекав під вантажним люком «Чандри», вдягнений у той самий польовий комбінезон, в якому був раніше, і розмовляв з невеличкою групою старших офіцерів у схожому вбранні. На краю люка возилася зі змонтованим обладнанням парочка унтер-офіцерів. Десь посередині між «Чандрою» та тими, кому доручили вибуховий щит, сиділа на вимкненому вантажопідйомнику обшарпана людина в заплямованій формі, що пильно дивилася на нас осоловілими очима. Коли я подивився у відповідь, він усміхнувся і рвучко захитав головою. Він підняв одну руку, енергійно потер нею карк і роззявив рота так, ніби на нього щойно вихлюпнули відро холодної води. Його обличчя засмикалося ледь помітними спазмами, які я впізнав. Тремтіння дротника.
Можливо, він помітив, як скривилося на мить моє обличчя.
— О, так, поглянь сюди, — вишкірився він. — Ти не такий і розумний, не такий і розумний, дідька лисого. Я запам’ятав твій антигуманізм, засік усіх вас, чув усіх вас і ваші заяви проти Картелю, як вам…
— Стули пельку, Ламонте, — Ломанако говорив не надто голосно, але дротник смикнувся так, наче його щойно підключили. Він неприємно повів очима і зіщулився. Біля мене глузливо посміхнувся Ломанако.
— Політичний офіцер, — сказав він і підштовхнув ногою трохи піску в бік цієї жалюгідної тремтливої пародії на людину. — Геть не змінюється, щоб його. Страх який пащекуватий.
— Здається, цей у вас на прив’язі.
— О, так, — усміхнувся Ломанако. — Тебе б неабияк здивувало те, як ці політичні втрачають інтерес до своєї роботи, варто лише встановити їм роз’єм і підключити кілька разів. У нас уже цілий місяць не було лекцій із правильного мислення, а особові справи… ну, я їх читав — краще про нас не могли б написати навіть рідні матусі. Просто неймовірно, як усі ці політичні догми просто кудись зникають. Хіба не так, Ламонте?
Політичний офіцер відсахнувся від Ломанако. На очі йому навернулися сльози.
— Це працює краще за побої, — зауважив унтер-офіцер, байдужо дивлячись на Ламонта. — Ну, знаєш, як було з Фібаном і як там звався той, інший чорноротий малий гівнюк?
— Портільйо, — відсторонено сказав я.
— Так, з ним. Розумієш, ніколи не можна було сказати напевне, справді його здолали чи він прийде мститися, як трохи залиже рани. Цієї проблеми в нас більше немає. Вважай, що всю роботу робить сором. Треба тільки вирізати роз’єм і показати, як підключатись, а далі вони робитимуть це самі. А потім, коли це забрати… Справжнісінькі чари.
Я бачив, як старий Ламонт ламав собі нігті, силкуючись видерти інтерфейсні кабелі з замкненої скриньки з інструментами.