— Чому б вам не залишити його у спокої? — нерівним голосом запитала Таня Вардані. — Хіба не видно, що він уже зламаний?
Ломанако з цікавістю позирнув на неї.
— Цивільна? — спитав він у мене.
Я кивнув.
— У принципі, так. Вона, гм, у відрядженні.
— Ну, з цього часом буває користь.
Коли ми підійшли ближче, Каррера, здавалося, вже завершив свій інструктаж, а офіцери довкола нього почали розсіюватися. Він привітався з Ломанако кивком.
— Дякую, сержанте. Як я розумію, Ламонт трохи зачепив вас отам?
Унтер-офіцер по-вовчи всміхнувся.
— Він пошкодував про все скоєне, сер. Втім, я тут думаю: може, його пора зняти знову?
— Я поміркую над цим, сержанте.
— Так, сер.
— А тим часом… — Каррера переключив увагу на мене. — Лейтенанте Ковач, є кілька…
— Секундочку, командире, — це був голос Генда, надзвичайно врівноважений і люб’язний, зважаючи на його стан.
Каррера зупинився.
— Так?
— Я впевнений, що ви знаєте, хто я, командире. Я знаю, які інтриги в Лендфоллі привели вас сюди, але ви, можливо, не знаєте, як жорстоко вас обманули ті, хто вас послав.
Каррера поглянув мені в очі й звів брову. Я знизав плечима.
— Ні, ви помиляєтеся, — ґречно відповів командир Клину. — Я досить добре уявляю собі, як скупилися на правду ваші колеги з «Мандрейк». Правду кажучи, це найменше, на що я очікував.
Далі я почув тишу: забуксувала Гендова менеджерська підготовка. Це майже заслуговувало на усмішку.
— Хай там як, — повів далі Каррера, — тут мене не надто бентежить проблема об’єктивної істини. Мені заплатили.
— Менше, ніж могли б, — із гідною захвату швидкістю зауважив Генд. — Мою діяльність тут дозволено на рівні Картелю.
— Вже ні. Ваші нікчемні дружки продали вас, Генде.
— Тоді вони помилилися, командире. Вам явно немає жодної причини брати в цьому участь. Повірте мені, я геть не бажаю, щоб відплата спіткала тих, хто її не заслужив.
Каррера злегка всміхнувся.
— Ви мені погрожуєте?
— Не треба розглядати все в такому…
— Я запитав, чи погрожуєте ви мені, — м’яко промовив командир Клину. — Був би радий почути пряме «так» чи «ні».
Генд усміхнувся.
— Просто скажімо, що я можу прикликати певні сили, яких мої колеги не взяли до уваги чи принаймні не оцінили правильно.
— О, так. Я й забув, що ви — вірянин, — Карреру, здавалося, заворожувала людина перед ним. — Гуґан. Ви в це вірите. Духовні сили? Їх можна наймати приблизно так само, як вояків.
Неподалік реготнув Ломанако.
Генд знову зітхнув.
— Командире, я вірю в те, що ми обидва — люди цивілізовані і…
Його прошив постріл із бластера.
Каррера, певно, перевів його на дифузний промінь: маленькі моделі зазвичай не завдають такої великої шкоди, а зброя в руці командира Клину була ультракомпактною. Ледь помітний предмет у стисненому кулаці, висувний випромінювач з роздвоєним кінцем між кісточками середнього та безіменного пальців, з випускного кінця видимими хвилями, як помітив посланець у мені, досі розсіюється надлишкове тепло.
Жодної віддачі, жодного видимого спалаху та жодного удару там, куди він влучив. У моїх вухах ненадовго зазвучав його тріск, і Генд застиг на місці, кліпаючи, із курною діркою в нутрощах. Тоді, він, певно, вловив сморід власних обпалених кишок і, поглянувши вниз, завив високим голосом, в якому рівною мірою виразилися біль і панічний жах.
Ультракомпактні моделі перезаряджаються досить довго, та я навіть без периферійного зору зрозумів, що кидатися на Карреру нерозважливо. Унтер-офіцери на вантажній палубі вгорі, Ломанако біля мене та маленька групка офіцерів Клину аж ніяк не розсіялися — вони просто розосередились і дали нам місце для входження в пастку.
Спритно. Дуже спритно.
Генд похитнувся, не припиняючи вити, й гепнувся п’ятою точкою в пісок. Мені з якоїсь жорстокості почасти за хотілося посміятися з нього. Він хапався руками за повітря біля зяючої рани.
Я знаю, як це, — згадала якась інша частина мого «я», що через раптовість ситуації ненадовго відчула співчуття. — Воно болить, але людина не знає, чи наважиться її торкнутися.
— Знову помилилися, — сказав Каррера розірваному менеджеру біля своїх ніг. Його тон анітрохи не змінився з часу пострілу. — Генде, я не цивілізована людина, я вояк. Професійний дикун, і працюю я на таких людей, як ви. Мені б не хотілося говорити, хто в такому разі ви. Ну, крім того, що ви — людина, що втратила популярність у «Мандрейк-Тавер».