— Я піду, — похмуро сказала Вонґсават.
— Хріна лисого, не підеш, — я замкнув останню опору на тулубі й перейшов до рук. — Ти мені потрібна цілою: ти — єдина людина, здатна керувати лінкором. Не сперечайся: інакше нікому з нас звідси не вибратися. Твоє діло — залишатися тут і залишатися живою. Давай ноги.
Крики Суджіяді стихли до напівсвідомих стогонів. Я відчув, як у мене по спині пробіг тривожний холодок. Якщо машина вирішить відступитись і дати своїй жертві якийсь час на відновлення, глядачі з задніх рядів можуть почати розходитися на перекур. Я ввімкнув двигуни, коли Вонґсават ще закріплювала останні опори на гомілковостопних суглобах, і швидше відчув, аніж почув, як ожили сервомотори. Зігнувши та розігнувши руки (зламаний лікоть прошив неконтрольований біль, а знівечена рука засіпалась), відчув їхню потужність.
Лікарняні мобікостюми конструюють і програмують так, щоб вони забезпечували близькі до людської норми силу та рухи, водночас захищаючи травмовані зони та перешкоджаючи надто сильному напруженню будь-якої частини тіла, що видужує. У більшості випадків параметри жорстко фіксують, щоб які-небудь дурні малі засранці не регулювали встановленого задля їхнього ж добра.
Індивідуальні військові моделі так не працюють.
Я напружився всім тілом, і костюм зіп’яв мене на ноги. Я подумав про удар ногою до висоти паху, і костюм швидко спрацював із силою, здатною пом’яти сталь. Довгий удар лівим кулаком ззаду. Костюм спрацював, як нейрохімія.
Я присів і зігнувся, знаючи, що варто мені забажати, і сервомотори піднімуть мене в повітря на п’ять метрів. Я з машинною точністю потягнувся правицею і підібрав інтерфейсний пістолет Ломанако. На дисплеї замиготіли числа, щойно він розпізнав коди Клину у моїй неушкодженій долоні. Зблиснуло червоне світло завантаження, і з поколювання в долоні я здогадався, що в його магазині: резерви вакуумного командос. Кулі в оболонках, плазмове ядро з коротким запалом, підривний заряд.
Надворі машина якимось робом привела Суджіяді до тями, і той знову закричав. Його голос уже захрип і зривався. За цим воланням здіймалися глибші звуки. То радісно гукав натовп.
— Бери ніж, — сказав я Депре.
Розділ сороковий
Надворі був прекрасний день.
Сонце гріло шкіру, а його світло відбивалося від корпусу лінкора. З моря віяв легенький вітерець, який здіймав на хвилях баранці. Суджіяді кричав від муки у безтурботне синє небо.
Глянувши на берегову лінію, я побачив, що довкола анатомізатора встановили глядацькі трибуни з металевими каркасами. Над головами глядачів було видно лише верхню частину машини. На наближеному нейрохімією зображенні було видно, як напружилися голови та плечі в зачудуванні тим, що відбувалося на ешафоті, а тоді раптом ненадовго стало видно, як теліпається щось тоненьке, як мембрана, і скривавлене, вирване з тіла Суджіяді щипцями та підхоплене вітерцем. Тут здійнявся новий крик. Я відвернувся.
Ти підлатав і евакуював Джиммі де Сото, поки він волав і намагався видряпати собі очі. Це тобі під силу. Функціональність!
— Полісплавна хатинка, — буркнув я Депре, і ми пішли вздовж пляжу до віддаленого кінця «Доблесті Енджин Чандри», так швидко, як тільки видавалося можливим, не пробудивши в якогось ветерана Клину посиленого для бойових потреб периферійного зору. Певною мірою це мистецтво, якого навчають таємних агентів: дихати неглибоко, рухатися плавно, звести до мінімуму все, що може сигналізувати противникові про наближення. Півхвилини неприємної відкритості виявилося достатньо, а тоді ми сховалися від глядацьких трибун за масивним корпусом «Чандри».
З віддаленого боку хатинки ми натрапили на молодика в однострої Клину, який сперся на конструкцію і натхненно блював у пісок. Коли ми зайшли за ріг, він підняв укрите потом і скривлене від страждання лице.
Депре зарізав його ножем.
Я ногою відчинив двері, скориставшись силою мобікостюма, і влетів усередину, через несподіваний морок перевівши очі в режим повного сканування.
Уздовж однієї стіни рівненько стояли шафки. На кутовому столику лежало кілька різних каркасів для шоломів. На стійках під стінами були розкладені підошви для чобіт і протигази. Люк до душової був відчинений. На іншому столі з виснаженим і сердитим обличчям за котушкою даних сиділа унтер-офіцерка Клину, яка одразу роззирнулася довкола.