Технічна підтримка. Мобільна ультравібраційна гармата і ще зо дві одиниці автоматичної вогнепальної зброї — щоправда, тепер усі вони були повернуті не в той бік, пильнуючи темряву за брамою. Я видихнув і пішов уздовж пляжу.
Мене помітили за двадцять метрів: я не переховувався. Я весело помахав над головою інтерфейсним пістолетом, а вільною рукою показав сигнал несправності. Занила рвана дірка в моїй лівій долоні.
На відстані п’ятнадцяти метрів вони зрозуміли, що щось не так. Я побачив, як Кхуок напружилася, і розіграв останню свою карту. Підштовхнув угору лицьовий щиток і зачекав за дванадцять метрів, коли він підніметься. Коли вона мене побачила, на її обличчі відобразився шок, змішаний із задоволенням, спантеличенням і тривогою. Вона розігнулася і звелася на ноги.
— Лейтенанте!
Спершу я вистрілив у неї. Один раз, за відкритий лицьовий щиток. Плазмове ядро під час вибуху розірвало її шолом, а я тим часом побіг уперед.
…горло занило від роз’ятреної вовчої відданості…
Коли я дістався другого костюма, він уже заворушився; один стрибок у мобікостюмі й удар ногою в повітрі — і він врізався спиною в панцир жучка. Відскочив, потягнувся рукою, щоб закрити лицьовий щиток. Я перехопив руку, роздушив зап’ясток і вистрілив йому в роззявлений у крику рот.
Щось ударило мене у груди й перекинуло в пісок на спину. Я побачив, як до мене бреде постать без костюма, виставивши короткоствол. Інтерфейсний пістолет трохи підняв мою руку, і я збив його пострілом з ніг. Ну, хоч хтось скрикнув так, що міг би позмагатися з Суджіяді. Але час спливав. Я закрив лицьовий щиток і зігнув ноги. Мобікостюм знову швидко зіп’яв мене на них. По піску на тому місці, де я був, хльоснув постріл із «Сонцеструма». Я розвернувся і стрімко вистрілив. Стрілець із «Сонцеструма» крутнувся від ударної сили, а коли куля здетонувала, з його спини полетіли червоні лискучі кавалки хребта.
Останній поліз у бійку зі мною, піднявши й заблокувавши мою руку з пістолетом і наступивши мені на коліно. У бійці з людиною без броні це був добрий прийом, але він був неуважний. Край його стопи послизнувся на мобікостюмі, і вартовий заточився. Я крутнувся і вклав усю врівноважену силу, яку мені міг надати костюм, в удар ногою.
І зламав вартовому спину.
Щось лунко відскочило спереду від жучка. Я глянув уздовж пляжу і побачив, як від імпровізованого амфітеатру розходяться постаті, наставляючи зброю. Рефлекторно вистрілив, а тоді опанував свої мисленнєві процеси, зіпсуті метом, і осідлав жучка.
Його системи прокинулися вогниками та потоком даних на прикритих і важкоброньованих приладових дошках від удару по панелі запалювання. Я ввімкнув живлення, піднявся, розвернувшись на чверть повороту, щоб зустріти бійців Клину, вибрав озброєння, і…
…виття, виття, ВИТТЯ…
...коли ожили пускові установки, моє обличчя вишкірилося в якійсь широкій посмішці.
Під час вакуумних боїв від вибухівки небагато користі. Практично ніякої ударної хвилі, а вся згенерована енергія вибухів швидко розсіюється. Застосовувати проти бійців у костюмах звичайну вибухівку — справа майже марна, а ядерні вибухи… ну, вони, взагалі-то, роблять безглуздим ближній бій як такий. Тут насправді потрібна якась розумніша зброя.
Дві рами-носії розумної шрапнелі одночасно пролетіли між вояків на пляжі; їхні локатори нахилили траєкторії польоту з точністю до мікросекунди, а тоді випустили свої снаряди в повітря саме там, де вони мали завдати найсуттєвішої шкоди. За ледь помітною імлою тяги, яку підсилювач мого лицьового щитка забарвлював у блідо-рожевий колір, кожний їхній вибух випустив град мономолекулярних осколків, з’єднаних із сотнями масивніших, завбільшки з зуб, уламків із гострими краями, які мали загрузати в органічній речовині, а тоді розриватися.
Саме ця зброя два місяці тому порвала на шматки довкола мене 391 взвод. Позбавила Кхуок очей, Едді Мунгарто — кінцівок, а мене — плеча.
Два місяці? А чому здається, ніби це було в минулому житті?
Бійці Клину, що опинилися найближче до кожного з вибухів, буквально розчинилися в бурі металевих осколків. Я побачив це завдяки підсиленому нейрохімією зору, зміг подивитись, як вони перетворюються з чоловіків і жінок на пошматовані туші, в яких із тисячі наскрізних поранень б’є фонтаном кров, а потім — на пишні хмари розідраної тканини. А тих, хто був далі, просто розірвало.
Рами-носії радісно скакали поміж них, билися об трибуни довкола Суджіяді, й детонували. Вся конструкції! ненадовго здійнялася в повітря й запалала. Жовтогаряче світло від вибуху відбилося од корпусу «Доблесті Енджин Чандри», і в пісок та воду посипалися уламки. Вибухова хвиля накрила пляж і хитнула жучок, який тримався на гравітаційному полі.