Я зрозумів, що мені на очі навертаються сльози.
Я повів жучок уперед по заляпаному кров’ю піску, ставши на коліна й шукаючи вцілілих. У тиші, що запала після вибухів, грав-двигун видавав сміховинно тихий звук, подібний на лоскотання пір’ям. Тетрамет виблискував по краях мого поля зору і тремтів у моїх сухожиллях.
На півдорозі до зони вибуху я помітив, що між двома булькобудами сховалася парочка травмованих бійців Клину. Я попрямував до них. Одна була в такому стані, що могла хіба що кашляти кров’ю, зате її супутник, коли жучок наблизився, спромігся сісти. Я побачив, що шрапнель відірвала йому обличчя та осліпила його. Від його руки, тієї, що ближча до мене, залишилася сама кукса на рівні плеча та ще оголені уламки кісток.
— Що… — заблагав він.
Від кулі в оболонці він упав навзнак. Друга бійчиня поряд із ним прокляла мене на муки в якомусь пеклі, про яке я ще не чув, а тоді померла, захлинувшись власною кров’ю. Я завис над нею на кілька секунд, майже навівши на неї зброю, а тоді, коли біля лінкора щось глухо дзенькнуло, розвернув жучок. Оглянувши берегову лінію біля імпровізованого поховального багаття Суджіяді, я помітив якийсь рух край води. Ще один боєць, майже неушкоджений — певно, заповз під лінкор і врятувався від вибуху. Я тримав пістолет нижче екрана жучка. Він побачив лише костюм з полісплаву та транспорт Клину. Підвівся, ошелешено хитаючи головою. З його вух точилася кров.
— Хто? — повторював він. — Хто?
Він розгублено забрів на мілину, оглянув спустошення довкола себе, а тоді озирнувся на мене. Я підняв лицьовий щиток.
— Лейтенанте Ковач! — надто голосно крикнув він через раптову глухоту. — Хто це зробив?
— Ми, — відповів я йому, знаючи, що він мене не чує. Він спантеличено подивився на мої губи.
Я підняв інтерфейсний пістолет. Постріл на мить прип’яв бійця до корпусу, а тоді, коли куля вибухнула, відірвав його. Він повалився в воду й залишився там плавати, стікаючи щільними хмарками крові.
Ворухнулася «Чандра».
Я швидко розвернувся на жучку і побачив, як постать у костюмі з полісплаву незграбно сходить зі вхідного трапу й падає. Один стрибок за екран жучка — і я опустився в воду, не впавши завдяки гіросистемам костюма. За десяток кроків я опинився біля зігнутого тіла і побачив, що його живіт збоку обпалив постріл із «Сонцеструма». Рана була величезна.
Піднявся лицьовий щиток, і виявилося, що під ним задихається Депре.
— Каррера, — прохрипів він. — Передній люк.
Я побіг, бо вже нутром відчував, що спізнився.
Передній люк був висаджений у зв’язку з аварійною евакуацією. Від вибуху болтів він вилетів у пісок і наполовину сховався в ньому. Біля нього були сліди — хтось перескочив три метри між корпусом і пляжем. Вервечка частих слідів вела до полісплавної хатинки.
А щоб тебе, Айзеку, щоб тебе, гівнюка впертого.
Я ввірвався за двері хатинки, розмахуючи «Калашниковим». Нічого. Геть ніхріна. Роздягальня не змінилася, відколи я її покинув. Труп унтер-офіцерки, розкидане обладнання у слабкому освітленні. За люком досі працював душ. На мене повіяло смородом полісплаву.
Я прослизнув усередину й перевірив кутки. Нічого.
Бляха-муха.
Ну, воно й не дивно.
Я байдужо вимкнув душову систему.
А чого ти чекав — що його легко буде вбити?
Вийшовши, я побачив інших і повідомив їм добру новину.
Депре помер, поки мене не було.
Коли я повернувся до нього, він уже не дихав і дивився у блакитне небо так, ніби трохи від нього знудився. Крові не було: якщо стріляють зблизька, «Сонцеструм» повністю припалює рану, а судячи з вигляду рани, Каррера стріляв у нього впритул.
Вонґсават і Вардані знайшли його раніше за мене. Вони стояли на колінах у піску обабіч нього. Вонґсават тримала в руці трофейний бластер, але було видно, що він її не цікавить. Коли її накрила моя тінь, вона ледве підвела очі. Я злегка торкнувся рукою її плеча і сів навпочіпки перед археологісткою.
— Таню.
З тону мого голосу вона зрозуміла все.
— Що тепер?
— Зачинити браму набагато легше, ніж відчинити, правильно?
— Правильно, — вона зупинилася і пильно поглянула мені в обличчя. — Так, є процедура закриття, що не потребує шифрування. Як ти здогадався?
Я знизав плечима, подумки й сам цьому здивувавшись. Зазвичай інтуїція Посланців працює не так.