— Гаразд, — нарешті сказав він. — Шість мільйонів.
— ООНівських? — спитав Шнайдер, і Роспіноеджі голосно засміявся.
— Стазів. Шість мільйонів стазів.
Йшлося про стандартні талони археологічних знахідок, створені тоді, коли уряд Санкції був усього-на-всього планетарним претензіоністом; тепер вони були непопулярною планетарною валютою, що в порівнянні з латімерським франком, який вона замінила, нагадувала болотну пантеру, яка намагається видертися вантажним пандусом, обробленим антифрикційним покриттям. На той час за долар Протекторату (ООН) давали близько двохсот тридцяти стазів.
Шнайдер вжахнувся, його дріб’язкова крамарська душа була обурена.
— Та ти жартуєш, Джоко. Навіть шість мільйонів ООНівських — це десь половина його вартості. Це ж «Ву-Моррісон», чуваче.
— Там є кріокапсули?
— Гм-м-м… Ні.
— То нахріна він мені треба, Яне? — без запалу спитав Роспіноеджі. Він скосив очі на жінку праворуч від себе, і вона без жодного слова передала йому винний келих. — Послухай, наразі космомашина може знадобитися комусь поза військом хіба що для того, щоби звалити звідси, прорвати блокаду й дістатися Латімера. Людина, яка знає своє діло, може змінити дальність його польоту, і я знаю, що «Ву-Моррісони» мають незлі системи наводження, та на тій швидкості, яку можна витиснути з ISN-70, особливо спеціально індивідуалізованого, летіти ним до Латімера все одно доведеться майже три десятиліття. Для цього потрібні кріокапсули, — він підняв руку, не даючи Шнайдерові заперечити. — А я не знаю нікого, нікого, хто може роздобути кріокапсули. Ні за бабів, ні за гроші. Лендфолльський картель знає, що робить, Яне, і він позакривав усі шляхи. Ніхто не вибереться звідси живим до кінця війни. Отакі справи.
— Його завжди можна продати кемпістам, — зауважив я. — Їм неабияк бракує такого обладнання, вони заплатять.
Роспіноеджі кивнув.
— Так, пане Ковач, вони заплатять, і заплатять стазами. Бо нічого іншого в них немає. Ваші друзі з Клину про це подбали.
— Не мої друзі. Я просто ношу цю форму.
— Втім, носите непогано.
Я знизав плечима.
— Може, десять? — з надією в голосі сказав Шнайдер. — Кемп платить уп’ятеро більше за відремонтовані суборбіталки.
Роспіноеджі зітхнув.
— Так, а я тим часом муситиму його десь ховати й відкупатися від усякого, хто його побачить. Сам знаєш, це не дюнний скутер. Тоді мені доведеться зв’язатися з кемпістами, а за це, як ти, можливо, знаєш, зараз карають обов’язковим стиранням. Мені доведеться організувати таємну зустріч — ой, ще й з озброєною підмогою на той випадок, якщо ці іграшкові революціонери вирішать не платити за мій товар, а конфіскувати його. А так часто буває, коли до них не приходять озброєними до зубів. Подумай про логістику, Яне. Я роблю тобі послугу, просто звільняючи тебе від нього. До кого ще ти збирався йти?
— Вісім…
— Шести вистачить, — швидко втрутився я. — І ми високо цінуємо цю послугу. Але, може, ви прикрасите наш бік угоди поїздкою до Лендфолла і дрібкою безкоштовної інформації? Просто на знак нашої дружби.
Хлопчик явно зосередився й позирнув у бік Тані Вардані.
— Безкоштовної інформації, так? — він швидко й комічно двічі звів брови. — Звісно, насправді такої не буває — самі знаєте. Але просто на знак нашої дружби… Що ви хочете знати?
— Лендфолл, — промовив я. — Які там риби-бритви, крім Картелю? Я маю на увазі компанії другого рангу, а може, й третього. Хто там зараз молодий і перспективний?
Роспіноеджі задумливо надпив своє вино.
— Гм-м. Риби-бритви. Сумніваюся, що вони водяться в нас на Санкції-IV. Та й на Латімері теж.
— Я зі Світу Гарлана.
— Отакої. Як я розумію, не квелліст, — він показав на форму Клину. — Ну, зважаючи на вашу нинішню політичну орієнтацію.
— Не слід занадто спрощувати квеллізм. Кемп постійно цитує Квеллу, але вибірково, як і більшість людей.
— Ну, я б насправді й не здогадався, — Роспіноеджі підняв одну руку, затуляючись від чергового наїдка, який для нього готувала коханка. — Але щодо ваших риб-бритв… Я сказав би, що їх щонайбільше півдюжини. Пізно прийшли, більшість базується на Латімері. Міжзоряні компанії перестали виживати більшість місцевих конкурентів усього років із двадцять тому. А зараз Картель і уряд, звісно, у них у кишені. Всім іншим лишаються хіба що недоїдки. Більшість компаній третього рангу готові вертати додому — війна їм насправді не по кишені, — він погладив уявну бороду. — А другий ранг… Можливо, «Сатакарн Ю і партнери», «ПКН», корпорація «Мандрейк». Усі вони досить хижі. Можливо, я розкопаю для вас ще парочку. Ви збираєтеся запропонувати щось цим людям?