Я кивнув.
— Опосередковано.
— Так, ну, тоді ось вам безкоштовна порада на додачу до безкоштовної інформації. Згодовуйте їм це на довгому дрючку, — Роспіноеджі підніс келих у мій бік, а тоді випив увесь його зміст і приязно всміхнувся. — Бо інакше вам відкусять руку аж до плеча.
Розділ сьомий
Як і безліч міст, що завдячують своїм існуванням космопорту, Лендфолл не мав справжнього центру. Натомість він безладно розповзався широкою напівпустельною рівниною в південній півкулі, де століття тому сіли перші баржі-колонії. Кожна корпорація, що вклалася в цю справу, просто будувала власний аеродром десь на рівнині й оточувала його кільцем допоміжних споруд. З плином часу ці кільця розросталися назовні, торкались одне одного і врешті-решт злилися в лабіринт ацентричної конурбації, яку тримало вкупі дуже умовне загальне планування. Прибули вторинні інвестори, що орендували чи купували площі в первинних і знаходили собі ніші як у ринку, так і у столиці, що стрімко розвивалася. Тим часом в інших куточках планети зростали інші міста, але завдяки пункту про експортний карантин у Хартії все багатство, створене археологічними промислами Санкції-IV, мало рано чи пізно проходити через Лендфолл. Розжирівши на необмеженому експорті артефактів, розподілі земель і ліцензуванні розкопок, колишній космопорт роздувся до страхітливих розмірів. Тепер він займав дві третини рівнини, і в ньому мешкало дванадцять мільйонів осіб — майже тридцять відсотків від загальної кількості населення Санкції-IV, що залишилося.
Це була яма.
Я йшов зі Шнайдером погано доглянутими вулицями, захаращеними міським сміттям і червонястим пустельним піском. Повітря було гаряче й сухе, а затінок від будинків по обидва боки мало захищав від сонячних променів, які падали під великим кутом. Я відчував, як піт виступає на моєму обличчі та змочує волосся на карку. Від нас не відставали наші відображення в чорній формі з вікон і оздоблених дзеркальним склом фасадів, що траплялися дорогою. Я мало не радів своєму супроводу. Серед полуденної спеки більш нікого не було, а її мерехтливий спокій навівав страх. Було чути, як під ногами хрустить пісок.
Знайти місце, яке ми шукали, було неважко. Воно стирчало на краю району, наче бойова рубка судна з полірованої бронзи, вдвічі вище за навколишні будівлі й геть безлике ззовні. Як і більшість архітектурних споруд у Лендфоллі, воно мало дзеркальну поверхню, а через відбиті промені сонця на його грані було важко дивитися прямо. Ця споруда не була найвищим хмарочосом Лендфолла, але відзначалася нестримною силою, що пульсувала в довколишній стихійній забудові й дуже багато говорила про її творців.
Випробовувати людське тіло на руйнування…
Ця фраза вивалилася з моєї пам’яті, наче труп із шафи.
— Як близько ви хочете підійти? — нервово запитав Шнайдер.
— Ще трохи ближче.
Чохол від «Хумало», як і всі індивідуальні моделі для Клину Каррери, був за замовчуванням обладнаний вбудованою візуалізацією супутникових даних місцезнаходження, що вважалася досить зручною в користуванні, якщо не сходила на пси у сітях навмисних радіозавад і радіопротидії, що тоді охоплювали більшу частину Санкції-IV. Я, кліпнувши, сфокусувався на ній, і всю ліву половину мого поля зору зайняло плетиво вулиць і міських кварталів. На одній магістралі раз-у-раз миготіли дві мічені крапки.
Випробовувати…
Я трохи перестимулював блокатор, і панорама запаморочливо стрімко збільшилася, поки я не побачив власну маківку з висоти дахів будинків.
— Блін.
— Що таке? — біля мене напружився Шнайдер, ставши, як йому, вочевидь, здавалося, в позу бойової готовності ніндзя. Його погляд за сонячними лінзами був кумедно збентежений.
Випробовувати…
— Забийте, — я знову зменшив масштаб так, що на краю візуалізації знову відобразився хмарочос. Послужливо засвітився жовтим найкоротший можливий маршрут, який вів нас до будівлі через пару перехресть. — Сюди.
Випробовувати людське тіло на руйнування — це лише одна з передових сфер…
За пару хвилин ходи вздовж жовтої лінії одна з вулиць вийшла до вузького мосту, підвішеного над сухим каналом. Міст, який протягнувся на двадцять метрів, трохи здіймався вгору, а на протилежному боці впирався в рельєфний бетонний виступ. За сто метрів з кожного боку від нього паралельно йому тягнулися ще два мости, які теж здіймалися вгору. Дно каналу було всіяне сміттям, яке заводиться в будь-якій міській зоні: викинутою побутовою технікою, з потрісканих корпусів якої висипалися схеми, спорожнілі пакунки з-під харчів і знебарвлені від сонця вузли з тканини, що нагадували мені застрелені з кулеметів тіла. Над усім цим по інший бік звалища нависав в очікуванні хмарочос.