На сходах ми проминули кількох повій, яких здебільшого супроводжували клієнти. Довкола них із дзенькотом плавали маленькі бульбашки вдаваної веселості. Справи тут, здавалося, йшли жваво. Серед клієнтів я помітив пару людей у формі, а на перила майданчика другого поверху сперся, задумливо курячи, хтось схожий на політичного офіцера з Картелю. Ніхто не звертав на нас уваги.
Номер був видовжений і з низькою стелею, а до голих бетонних стін були приклеєні смолою фальшиві карнизи та стовпи з каучуку швидкого формування. Все це було пофарбовано у кричущо яскравий червоний колір. Приблизно посередині з протилежних стін стирчали дві ліжкополиці, які розділяло пів метра простору. До другого ліжка в кутках були прикріплені пластикові ланцюги. У віддаленому кінці номера стояла автономна душова кабіна, в якій за потреби могли вміститися три тіла. Навпроти кожного ліжка був широкий екран, де на блідо-рожевому тлі світилося меню.
Я роззирнувся довкола, видихнув один раз у тепле, як кров, повітря, а тоді нахилився до торби під ногами.
— Перевірте захист дверей.
Я витягнув з торби пошукову установку та помахав нею по номеру. Три жучки знайшлося на стелі, по одному над кожним ліжком і один у душі. Дуже креативно. Шнайдер закріпив на стелі біля кожного з них по стандартному нейтралізатору стеження з озброєння Клину. Вони мали залізти у пам’ять жучків, витягнути все, що зберігалося там останні пару годин, а далі — нескінченно це крутити. Кращі моделі навіть сканують вміст пам’яті, а тоді генерують реалістичні імпровізовані сцени з готового матеріалу, та я не думав, що це тут знадобиться. Адміністратор не скидався на очільника операції з високим рівнем безпеки.
— Де його покласти? — запитав Шнайдер Вардані, викладаючи вміст однієї з інших торб на першу ліжкополицю.
— Можна там, — сказала вона. — Годі, я сама. Це, гм, непросто.
Шнайдер звів брову.
— Ясно. Гаразд. Я просто подивлюся.
Просто це було чи ні, та археологістка зібрала своє обладнання за якихось десять хвилин. Упоравшись, вона витягнула з обвислої шкури порожньої торби модифіковані окуляри РБ й начепила їх на голову. Тоді повернулася до мене.
— Не віддаси її мені?
Я витягнув з куртки шматок хребта. На крихітних горбочках і тріщинках кістки досі трималася нещодавно засохла кров, але вона взяла його без явної відрази й опустила в очищувач артефактів, який щойно зібрала. Під скляним ковпаком спалахнуло блідо-фіалкове світло. Ми зі Шнайдером зачаровано дивилися, як вона підключає окуляри до машини збоку, бере під’єднану ручну гарнітуру і, схрестивши ноги, береться до роботи. З машини долинуло тоненьке потріскування.
— Працює як треба? — запитав я.
Вона гмикнула.
— Скільки часу це займе?
— Якщо ти й далі ставитимеш мені дурні запитання, то більше, — відповіла вона, не відриваючись від свого заняття. — Тобі що, робити більше нічого?
Краєчком ока я помітив, як усміхається на весь рот Шнайдер.
Поки ми зібрали іншу машину, Вардані вже майже впоралася. Я зазирнув через її плече в пурпурове світло та побачив те, що залишилося від шматка хребта. Більша його частина зникла, і з мініатюрного металевого циліндра кортикальної пам’яті вже сточувались останні його крихти. Я дивився на це з зачудуванням. Я не вперше бачив, як виймають з мертвого хребта кортикальну пам’ять, але це виконання операції було чи не найелегантнішим на моїй пам’яті. Кістка, яку Таня Вардані зрізала своїми інструментами, відступала, потроху щезаючи, і оболонка пам’яті виходила очищеною від навколишньої тканини та блискуча, як нова бляха.
— Я знаю, що роблю, Ковачу, — повільно й відсторонено через зосередження промовила Вардані. — Порівняно зі знищуванням наносів землі з марсіянських монтажних плат це все одно що піскування.
— Не сумніваюся. Я просто захоплювався роботою ваших рук.
Тут вона різко підняла очі, відсунувши окуляри на лоба, щоб побачити, чи я, бува, не сміюся з неї. Побачивши, що я не сміюся, вона опустила окуляри знову, відрегулювала дещо на ручній гарнітурі, а тоді відкинулася назад. Фіалкове світло згасло.
— Готово, — вона сягнула рукою в машину й вийняла пам’ять, затиснувши її між великим і вказівним пальцями. — До речі, це не бозна-яке обладнання. Правду кажучи, таке купують дряпуни для роботи над дисертаціями. Давані тут досить неточні. На Рубежі мені знадобиться дещо набагато краще за це.
— Не турбуйтеся, — я забрав у неї кортикальну пам’ять і повернувся до машини на іншому ліжку. — Якщо це вигорить, вам виготовлять обладнання за індивідуальним замовленням. А тепер уважно послухайте, обоє. Цілком можливо, в цю пам’ять вбудовано відстежувач віртуального середовища. Їх ставлять безлічі корпоративних самураїв. Може, цього це й не стосується, але ми будемо вважати, що стосується. Отже, у нас є близько хвилини безпечного доступу до вмикання й запуску стеження. Тому, коли оцей лічильник покаже п’ятдесят секунд, вимикайте все. Це лише ІтаО втрат, але на максимумі ми все одно доб’ємося швидкості близько тридцяти п’яти до одного в реальному часі. Трохи більше, ніж півгодини, але цього має бути достатньо.