— Що ви збираєтеся з ним робити? — спитала з невдоволеним виглядом Вардані.
Я потягнувся по шапочку.
— Нічого. Часу немає. Я з ним просто поговорю.
— Поговорите?
В її очах спалахнуло дивне світло.
— Часом, — відповів я їй, — цього вистачає.
Вступ вийшов нелегким.
Ідентифікація та оцінка втрат — відносно новий інструмент у військовому обліку. У нас під Інненіном його не було: прототипи відповідних систем з’явилися вже після того, як я звалив з Корпусу, та й тоді вони ще не одне десятиліття були не по кишені нікому поза елітними силами Протекторату. Дешевші моделі вийшли років із п’ятнадцять тому, неабияк обрадувавши військових аудиторів по всіх усюдах, хоча їм, звісно, ніколи не доводилося користуватися цією системою. ІтаО зазвичай виконують фронтові медики в намаганні витягнути мертвих і поранених, часто під обстрілами. За цих обставин перехід плавного формату, як правило, вважається своєрідною розкішшю, і та установка, яку ми визволили зі шпитального шатла, однозначно була простенька.
Я заплющив очі в кімнаті з бетонними стінами, і мене від входження вдарило по потилиці, наче під час тетраметового кайфу. Пару секунд я стрімко потопав у океані завад, а потім вони стихли, і їм на зміну прийшло безмежне поле пшениці, неприродно застигле під надвечірнім сонцем.
Щось сильно вдарило мене в підошви, підкинувши вгору, і я опинився на довгому дерев’яному ґанку, що виходив на поле. За мною був будинок, якому належав цей ґанок, одноповерховий і з дерев’яним каркасом, явно старий, але надто ідеально оздоблений як споруду, що пережила реальне старіння. Усі дошки стикалися з геометричною точністю, і я ніде не помітив якихось ґанджів або тріщин. Здавалося, саме щось таке може вимріяти ШІ з архіву зображень, і, мабуть, саме так це і з’явилося.
Тридцять хвилин, нагадав я собі.
Час Ідентифікувати та Оцінювати.
Природа сучасних військових дій така, що від загиблих вояків часто залишається не надто багато, і це може ускладнювати життя аудиторам. Деяких вояків завжди буде варто переносити до нових чохлів: досвідчені офіцери — це цінний ресурс, та й рядовий на будь-якому рівні може мати вкрай важливі спеціальні навички чи знання. Проблема полягає у швидкій ідентифікації цих вояків і відділенні їх від рядових, які часто не варті витрат на новий чохол. Як це виконувати у верескливому хаосі зони бойових дій? Штрих-коди згоряють разом зі шкірою, жетони топляться або ж їх недоречно розносить осколками. Часом можна застосовувати сканування ДНК, але це хімічно складно, важко здійснити на полі бою, а деякі особливо небезпечні різновиди хімічної зброї повністю зводять результати на пси.
Навіть гірше: ніщо з цього не підказує, чи лишається вбитий вояк психологічно придатним для повторного зачохлення. Те, як людина помирає — швидко, повільно, сама, з друзями, в муках чи одурманеною, — неодмінно впливає на рівень травми, яку вона переносить. Рівень травми впливає на придатність до бойових дій. Те саме стосується історії переходу до нових чохлів. Якщо надто швидко змінити забагато нових чохлів, виникає синдром повторного перечохлення, який я попереднього року бачив у сержанта-підривника Клину, якого зайвий раз витягнули. На дев’ятий раз від початку війни його завантажили у свіжоклонований двадцятирічний чохол, а він сидів у ньому, як мала дитина у власному лайні, незв’язно репетуючи та ридаючи між нападами самоспостереження, під час яких він оглядав власні пальці, наче непотрібні вже йому іграшки.
Йой.
Суть у тому, що це неможливо перевірити хоч із якоюсь точністю за понівеченими та обпаленими рештками, які часто-густо лишаються медикам. Втім, на щастя для бухгалтерів, технологія кортикальної пам’яті дає можливість не лише ідентифікувати та мітити окремі втрати, а й з’ясовувати, чи не перетворилися вони на невиліковних буйних божевільних. Мабуть, для чорного ящика розуму немає надійнішої схованки, ніж усередині хребта, просто під черепом. Навколишня кістка сама по собі відзначається неабиякою стійкістю до ушкоджень, а на той випадок, якщо старої доброї еволюційної інженерії виявиться замало, у виготовленні кортикальної пам’яті використовуються чи не найтвердіші штучні речовини, відомі людству. Можна повністю очистити пам’ять струменем піску, не боячись її пошкодити, підключити її вручну до генератора віртуального середовища, а тоді просто поринути слідом за піддослідним. Потрібне для всього цього обладнання вміщається у велику сумку.