Він завагався.
— Кажуть, це був Генд.
— Як давно він у «Мандрейк»?
— Не знаю, — він помітив вираз мого обличчя. — Блін, я не знаю. Довше за мене.
— Яким його вважають?
— Суворим. Йому не варто переходити дорогу.
— Атож, і йому, і, бляха-муха, всім іншим корпоративним менеджерам вище за начальника відділу. Вони всі такі суворі засранці. Розкажи мені щось таке, чого я не можу здогадатись і без того.
— Це не просто балачки. Два роки тому якийсь менеджер проекту з науково-дослідного притягнув Генда до керівної ради за порушення корпоративної етики…
— Корпоративної чого?
— Так, смійся на здоров’я. У «Мандрейк» за це карають стиранням, якщо звинувачення підтверджується.
— Але воно не підтвердилося.
Ден хитнув головою.
— Генд домовився з радою, як — не знає ніхто. А два тижні по тому цього хлопаку знаходять мертвим на задньому сидінні таксі, в такому вигляді, ніби в ньому щось вибухнуло. Кажуть, Генд колись був гуґаном у Братстві Карфура на Латімері. Буду і вся фігня.
— Буду і вся фігня, — повторив я, вразившись набагато сильніше, ніж показав. Релігія — це релігія, хоч у що її загортай, а як каже Квелла, стурбованість загробним світом досить чітко сигналізує про нездатність ефективно виживати в цьому світі. Однак Братство Карфура було чи не найпаскуднішою бандою вимагачів, яка траплялася мені під час знайомства з людським нещастям, коли я, з-поміж іншого, побачив якудзу Світу Гарлана, шаріянську релігійну поліцію і, звісно, сам Корпус Посланців. Якщо Маттіас Генд — колишній карфурівець, він — не пересічний корпоративний силовик, а темніша особистість. — То що ще про нього розповідають, окрім вуду та всієї фігні!
Ден знизав плечима.
— Що він розумний. Перед самою війною підрозділ закупівель отримав купу державних замовлень. Такого, на що великі компанії навіть не дивилися. Подейкують, Генд каже керівній раді, що вона менш ніж за рік отримає місце в Картелі. І ніхто з моїх знайомих із цього не сміється.
— Еге ж. Надто вже велика небезпека перейти на нову роботу — прикрашати власними кишками салони таксі. Гадаю, ми…
Падіння.
Як виявилося, виходити з формату ІтаО приблизно так само весело, як у нього входити. Здавалося, в підлозі під моїм кріслом розкрився люк, пропустивши мене в нору, прориту крізь усю планету. Мене оточило море завад, яке пожирало темряву з голодним потріскуванням і било по моїх об’єднаних чуттях, як миттєве емпатинове похмілля. А тоді воно зникло, так само неприємно витікши й висохнувши, і я знову усвідомив реальність. Моя голова опустилась, а з одного кутика рота тягнулася тонесенька ниточка слини.
— Ви в нормі, Ковачу?
Шнайдер.
Я кліпнув. Повітря довкола мене після хвилі завад здавалося недоречно тьмяним, неначе я надто довго вдивлявся у сонце.
— Ковачу!
Цього разу пролунав голос Тані Вардані. Я витер рота й роззирнувся довкола. Біля мене тихенько гуділа установка ІтаО, на її лічильнику застигли яскраві зелені цифри 49. Вардані та Шнайдер стояли обабіч установки, дивлячись на мене з майже комічною стурбованістю. За ними виднівся каучуковий несмак бордельної кімнати, що надавав усій цій сцені схожості з кепсько поставленим фарсом. Потягнувшись угору та знявши шапочку, я відчув, як починаю дурнувато всміхатися.
— То що? — Вардані трохи відступилася. — Не треба просто сидіти й усміхатися. Що ви довідалися?
— Достатньо, — сказав я. — Гадаю, тепер ми готові до роботи.
Частина друга
Міркування комерції
Кожен задум, і в політиці, і деінде, має свою ціну. Завжди питайте, яка вона і хто платитиме. Якщо не спитаєте, ті, кому цей задум належить, занюхають вашу тишу, як болотні пантери занюхують кров, і ви незчуєтеся, як сплати цієї ціни почнуть очікувати від вас. А сплатити її вам, можливо, буде не до снаги.
Розділ дев'ятий
Пані та панове, прошу вашої уваги.
Аукціоністка делікатно постукала пальцем по бульбашці безконтактного мікрофона, і звук удару прошурхотів склепінчастим простором над нашими головами, наче приглушений грім. Відповідно до традиції, вона була вбрана у своєрідний скафандр без шолома та рукавичок, але його обриси більше асоціювалися в мене з модними домами Нового Пекіна, ніж із дослідницькими розкопками на Марсі. Її голос був солодкою теплою кавою, присмаченою міцним ромом.
— Лот сімдесят сьомий. З території Нижній Данан, нещодавно розкопаний. Тридцятитриметровий стовп, на основі — техногліфи, лазерне гравірування. Початкова пропозиція — двісті тисяч стазів.