— А я чомусь так не думаю, — Маттіас Генд ковтнув трохи чаю й ліниво позирнув просто за край клірингового балкона, де оберталося голографічно збільшене зображення артефакту. — Не сьогодні і не з цією клятою здоровезною тріщиною на другому гліфі.
— Ну, тут ніколи не вгадаєш, — невимушено озвався я. — Хто його зна, що за ідіоти вештаються в такому місці з зайвими грішми.
— О, звісно, — він трохи крутнувся у кріслі, наче оглядаючи не надто щільний натовп потенційних покупців, розсіяний по балкону. — Але я справді вважаю, що ця штука піде значно менше, ніж за сто двадцять.
— Як скажете.
— Я й кажу, — на його точеному білошкірому обличчі розквітла, а тоді згасла люб’язна усмішка. Він, як і більшість корпоративних топ-менеджерів, був високий і неоригінально гарний із себе. — Звісно, я вже помилявся. Вряди-годи. А, добре, здається, це до нас.
Прибула їжа, принесена офіціантом, якому дісталася дешевша й гірше скроєна версія костюма аукціоністки. Зважаючи на обставини, він виклав наше замовлення з надзвичайною грацією. Ми обидва мовчки зачекали, поки він ставив посуд, а тоді з однаковою настороженістю провели його поглядом.
— Не з ваших? — запитав я.
— Аж ніяк, — Генд із сумнівом потицяв паличками у вміст таці-бенто. — Знаєте, ви б могли обрати іншу кухню. Ну, тобто зараз війна, а ми за тисячу з лишком кілометрів від найближчого океану. Ви справді вважаєте, що суші були такою вже доброю ідеєю?
— Я зі Світу Гарлана. Це наша їжа.
Ми обидва не зважали на те, що суші-бар був розташований просто посередині клірингового балкона й відкритий для снайперів на позиціях у будь-якій точці просторого аукціонного дому. На одній з таких позицій саме причаївся Ян Шнайдер, тримаючи лазерний карабін з куцим стволом і ковпачком для полум’я й дивлячись у снайперскоп на обличчя Маттіаса Генда. Скільки ще чоловіків і жінок у цьому домі можуть так само дивитися на мене, я не знав.
На голодисплеї над нашими головами ковзнули тепло-помаранчеві цифри початкової ціни й опустилися нижче ста п’ятдесяти, не зважаючи на благальний тон аукціоністки. Генд кивнув у бік її постаті.
— Ось, бачите. Роз’їдання починається, — він заходився їсти. — То, може, перейдемо до справ?
— А й справді, — я перекинув йому через стіл одну річ. — Здається, це ваше.
Річ покотилася по столу, поки він не зупинив її вільною рукою. Він підняв її, затиснувши між двома гарно наманікюреними пальцями, й зацікавлено подивився на неї.
— Ден?
Я кивнув.
— Що ви з нього витягнули?
— Небагато. Самі знаєте: віртуальним відстежувачем, налаштованим на вибух після активації, часу не лишається, — я знизав плечима. — Перш ніж до нього дійшло, що я не психохірург «Мандрейк», він назвав ваше ім’я, але після цього практично повністю закрився. Серйозний засранець.
Генд скептично поглянув на мене, але закинув кортикальну пам’ять у нагрудну кишеню костюма, не сказавши більш нічого. Повільно прожував ще один шматочок сашимі.
— Ви справді мусили розстріляти їх усіх? — нарешті запитав він.
Я знизав плечима.
— У нас на півночі зараз заведено саме так. Може, ви не чули. Там війна.
— А, так, — він неначе вперше помітив мою форму. — То ви з Клину. Цікаво знати: як, на вашу думку, відреагував би Айзек Каррера на звістку про ваші поїздки до Лендфолла?
Я знову знизав плечима.
— Офіцери Клину користуються великою свободою. Може, пояснити це було би заскладно, та я завжди можу сказати йому, що був під прикриттям, ретельно виконував стратегічну ініціативу.
— А це справді так?
— Ні. Це суто особиста справа.
— А якби я записав це й показав йому?
— Ну, якщо я під прикриттям, то хіба я не маю сказати вам щось таке, щоб підтримати це прикриття? Так ця розмова перетворилася б на подвійний обман. Чи не так?
Настала пауза, протягом якої ми незворушно дивилися один на одного з різних боків столу, а тоді на обличчі менеджера «Мандрейка» знову поволі розпливлася усмішка. Ця трималася довше і, як я подумав, була непідробною.
— Так, — пробурмотів він. — Це надзвичайно елегантно. Вітаю, лейтенанте. Це настільки бездоганно, що я сам не знаю, чому вірити. Наскільки я розумію, ви можете працювати на Клин.
— Так, можу, — я всміхнувся у відповідь. — Але знаєте що? Вам ніколи цим перейматися. Бо ті самі дані, які ви отримали вчора, перебувають у конфігурації заблокованого запуску в п’ятдесяти точках потоку даних Лендфолла, попередньо запрограмовані на високоефективну доставку в усі корпоративні стеки Картелю. А годинник цокає. У вас є близько місяця на роздуми. Після цього ж усі ваші великі конкуренти знатимуть те, що знаєте ви, і одна ділянка узбережжя стане схожою на бульвар Приземлення в переддень Нового року.