Продано.
Розділ десятий
Данґрек.
Узбережжя вигиналося всередину, ховаючись від студеного сірого моря. Його вивітрені гранітні схили були вкриті тоненьким шаром низенької рослинності та кількома ділянками лісу. Ландшафт починав скидати з себе вбрання, змінюючи його на лишайники та голий камінь, щойно це дозволяла висота. Кістки землі ставало чітко видно менш ніж за десять кілометрів углиб серед обвалених вершин і ярів давнього гірського ланцюга, яким був хребет Данґреку. Крізь клапті хмар, які зачепилися за останні, нечисленні вже зуби ландшафту й перетворювали море на брудну ртуть, проривалося надвечірнє сонячне світло.
З океану повіяв легенький вітерець і беззлобно вдарив нас по обличчях. Шнайдер позирнув на свої руки, які досі не вкрилися сиротами, й насупився. Він був у футболці Лапіне, яку купив того ранку, і без куртки.
— Має бути холодніше, — зауважив він.
— А ще, Яне, тут усе має бути всіяне маленькими клаптиками мертвих командос Клину.
Я неквапом пройшов повз нього до Маттіаса Генда, який стояв, поклавши руки в кишені свого костюма для засідань ради, й дивився на небо так, ніби чекав дощу.
— Це з архіву, так? Збережений конструкт, без оновлення в реальному часі?
— Поки що так, — Генд опустив погляд, зазираючи мені в очі. — Насправді ми створили це з проекцій військового ШІ. Кліматичні протоколи ще не надійшли. Він ще досить примітивний, але для виявлення…
Він вичікувально повернувся до Тані Вардані, яка дивилася в протилежному напрямку, за порослі грубою травою схили. Вона кивнула, не озираючись на нас.
— Підійде, — відсторонено сказала вона. — Гадаю, ВШІ не пропустив багато.
— Тоді ви теоретично зможете показати нам те, що ми шукаємо.
Довга, самотня пауза — і я замислився, чи не стирається, бува, дія терапії швидкого завантаження, якій я піддав Вардані. Тоді археологістка розвернулася.
— Так.
Ще одна пауза.
— Звісно. Сюди.
Вона якимось аж надто широким кроком попрямувала схилом пагорба, а її плащ замаяв на вітерці. Я перезирнувся з Гендом, а той знизав плечима під бездоганно пошитим одягом і зробив однією рукою елегантний жест, ніби кажучи «після вас». Шнайдер уже пішов за археологісткою, тож ми почимчикували за ним. Я дозволив Гендові піти першим, а сам залишився позаду, тішачись, коли той ковзав по ухилу в непридатних для цього ландшафту ділових черевиках.
За сто метрів попереду Вардані знайшла вузьку стежку, второвану якоюсь жуйною твариною, й пішла нею вниз, до берега. Вітерець не відставав, віючи на схилі й ворушачи довгу траву так, що застиглі квітки павучої троянди кивали в сонній покорі. Вгорі, здавалося, розходився на спокійному сірому тлі хмарний покрив.
Мені було важко сумістити все це зі своєю останньою поїздкою на Північний рубіж. Уздовж берега в обох напрямках на тисячу кілометрів простягався такий самий ландшафт, але я пам’ятав його слизьким від крові та рідин з гідравлічних систем убитих військових машин. Я пам’ятав рани з оголеного граніту у схилах, осколки, обпалену траву та смертоносні залпи заряджених часток з неба. Я пам’ятав крики.
Ми видерлися на останній ряд пагорбів перед берегом і зупинились, опустивши погляд на берегову лінію з зазублених кам’янистих мисів, що кренилися до моря, ніби напівзатонулі авіаносці. Між цими вивернутими пальцями землі відбивав світло в кількох маленьких неглибоких затоках блискучий бірюзовий пісок. Далі в поверхню подекуди врізалися маленькі острівці та рифи, а берег тягнувся, вигинаючись, на схід, де…
Я зупинився і примружив очі. На східному кінці цієї довгої ділянки берега структура віртуальності наче протерлася й відкривала розмиту сіру латку, схожу на стару сталеву вату. Цю сірість раз-у-раз освітлювало зсередини тьмяно-червоне сяйво.
— Генде, що це таке?
— Отам? — він побачив, куди я показую. — А, отам. Сіра зона.
— Сам бачу, — Вардані та Шнайдер уже зупинилися й дивилися, куди показує моя піднята рука. — Що вона там робить?
Але до певної частини мого «я», ще недавно зануреної в темряву та павутинну зелень голомап і геолокаційних моделей Каррери, вже доходило, що саме. Я відчував, як це передзнання потроху спадає ярами мого розуму, наче уламки породи перед великим обвалом.
Таня Вардані дійшла туди, зовсім трохи випередивши мене.